| Про День Перемоги в Кіровограді, фейкових ветеранів і "липове" примирення | ||
| |
||
|
У
2015 році до традиційного Дня Перемоги в Україні додалося ще одне
свято - День пам'яті і примирення. Хоча з огляду на те, що відбувається у ці дні в Україні, його варто було б назвати Днем забуття і ненависті. Або Днем розділення електорату. Важко зрозуміти, як ми всі скотилися до такого, але за останні чотири роки найсвітліше і найдобріше свято «зі сльозами на очах» перетворилося на парад брехні, взаємних звинувачень і людської злоби під спільним гаслом «Зате не як у Росії». Чому? |
| Еволюція свята |
||
| Тож,
що сталося за чотири роки? Спочатку зникли «георгіївські
стрічки». Це зрозуміло – цей символ перемоги
«вкрала» у нас «Новоросія». І якщо у 2014 році
хтось ще вдягав ці стрічки, то скоро вони стали сприйматися в Україні
тільки як символ сепаратизму. Тільки не дуже зрозуміло, що робити з
медаллю «За перемогу над Німеччиною» 1945 року – куди
з неї подіти ту кляту георгіївську стрічку? У 2015 році прийняли закон «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Тож, у відповідності до цього закону, зникли і радянські прапори, як один із символів 9 Травня. Це теж зрозуміло. Але чому цього року День Перемоги святкували з червоно-чорними прапорами «Правого сектора»? Ці прапори, звичайно, не заборонені, але так само не заборонені у нас прапори Червоного Хреста чи ОПЕК, зелене знам'я ісламу, врешті-решт… Чому б не з ними? А ще портрети. В соцмережах коментатори змагаються: хто дотепніше обізве людей, які 9 Травня принесли на Вали портрети своїх батьків і дідів. «Вата» і «руській мир» - це вже пройдений етап. Але що поганого чи антиукраїнського може бути в портреті фронтовика? Акцію «Безсмертний полк» дійсно вигадали в Росії: в 2011 році томські журналісти, які помітили, що живі ветерани, якщо вони ще залишились, вже не можуть ходити по парадах, запропонували жителям міста принести фотографії своїх рідних фронтовиків, а також розповісти на них на сайті «Безсмертного полка». Сьогодні такі акції проходять у 80 (!) країнах світу – скрізь, де є потомки людей, які воювали у Другу світову. Наша подруга зі Швеції розповіла, що в цьому році брала участь у такій акції у Стокгольмі. У Швеції державного вихідного 8-9 травня немає, тож люди вийшли на парад 7-го – у неділю. В усьому світі люди вважають, що мета «Безсмертного полку» – зберегти пам'ять про ту війну. І тільки радник міністра внутрішніх справ України Зорян Шкіряк, що цю акцію вигадало ФСБ і винятково з метою нашкодити Україні… До речі, в Росії ще Великдень святкують. З цим теж слід вже щось робити. |
||
| Перемоги чи Примирення, 8 чи 9? Ті, кого виростили фронтовики, завжди будуть святкувати День Перемоги. Тому що для їхніх рідних це було найбільше і найсвітліше свято - день початку нового життя. 8 чи 9 – питання не таке вже принципове. Генеральна асамблея ООН визнала обидва ці дні днями пам'яті жертв Другої світової і Перемоги над нацизмом. Справа в тому, що акт про беззастережну капітуляцію Германії був підписаний 8 травня, о 22:43, за центральноєвропейським часом, тобто 9 травня, о 0:43, за московським часом. Ми тоді жили за московським часом. Але й ті, хто зустрів День Перемоги у Берліні, згадують, що святкувати почали на світанку дев'ятого. Оскільки святкували не останній день війни, а перший день миру. До речі, в усьому світі, і навіть в Німеччині, у ці дні святкують саме Перемогу над нацизмом. Якщо хочете святкувати закінчення Другої світової, то це, мабуть, варто робити 2 вересня. Людей, які пережили ту війну, не треба переконувати з кимось миритися. Вони примирилися багато десятиліть тому. Кіровоградка Олександра Олександрівна Кноблох розповідала нам про свого батька, якого розстріляли у 1943 році у дворі тюрми СД на вулиці Польовій (зараз Габдрахманова), розстріляли просто, щоб звільнити місце для нових в'язнів, кинули його труп у колодязь і засипали вапном… А потім розказала про Ганса – німця, який поселився в них вже після смерті батька. Німця, який щодня приносив їжу двом маленьким дівчаткам, саджав їх на коліна, годував і плакав. «У нього біля ліжка стояла фотографія жінки і двох дівчат, десь нашого віку, - казала Олександра Кноблох. - Він був із Дрездена. Я вже коли виросла, зрозуміла, що його родина, мабуть, тоді вже загинула». |
||
| Олександра Олександрівна зробила
все, щоб вшанувати пам'ять батька, вона домоглася встановлення
пам'ятника на території шкірвендиспансеру – колишньої тюрми СД.
Але й Ганса вона завжди пам'ятала. Каже, коли їздила на екскурсію в Дрезден, то все вглядалася в обличчя перехожих, розуміла, що Ганс,
скоріш за все, загинув в Кіровограді на Різдво 44-го, розуміла, що
Дрезден – чималеньке місто. Але все одно сподівалася побачити,
обійняти, сказати, що знає: він не винен. Інша жінка – Наталя Золотаревська – розповідала нам про свою маму Белу Токман зі знищеного нацистами села Троїцьке під Гайвороном, і про ще одну маленьку єврейську дівчинку з цього села. Дівчинку, яка в 60-х роках збирала гроші і витрачала щорічну відпустку на те, щоб з'їздити в Східний Сибір, де відбував покарання у таборі її «батько» - поліцай. Він конвоював колону євреїв, яких вели на смерть, і раптом вихопив з натовпу за руку маленьку дівчинку, закинув у канаву на узбіччі. А потім до кінця окупації ховав її у себе в льосі. Її «батько» не був «праведником миру», він був поліцаєм і, мабуть, був винний у багатьох смертях. Але одне маленьке життя врятував. Власні діти не те, щоб відмовилися від батька-поліцая, але й не афішували родинних зав'язків (і це теж зрозуміло). А от та дівчинка, яка прожила у нього в льосі один рік, коли виросла, щороку їздила до нього в табір… Ці люди святкують День Перемоги, а не День примирення. Але їх не треба переконувати з кимось примиритися – вони і без нас чудово знають: війна була не чорно-біла. |
||
| Ряжені ветерани та інші фейки Дуже багато пишуть і говорять у нас про «ряжених» - чоловіків 70-80 років, які, усі в орденах і медалях, приходять на Вали 9 Травня. Можливо, є і ряжені. Але підійдіть до цих чоловіків поближче, подивіться на їхні нагороди, запитайте, врешті-решт, чи воювали вони у 1941-1945-му? Вони радо скажуть, що ні, а їхні ордени і медалі не воєнні, а ювілейні. Це просто військові пенсіонери, яким офіційно дозволено носити військову форму. І це їхні власні медалі – не чужі, не підробні, не фейкові! Цю форму з медалями вони завжди одягали двічі на рік – 23 лютого і 9 Травня. 23 лютого їм вже нема куди піти. Залишилось одне свято. Звісно, вони не ветерани тієї війни. Але чи хочуть вони, одягнувши ордени, ввести нас в оману, щоб отримати зайвий букет тюльпанів? Навряд. Вони ж не знають, що ми не розбираємося у нагородах… І ще одна тенденція, яку ми, на жаль, не можемо обминути, - численні статті і перепости статей про радянський солдат, які гвалтували і вбивали німецьких жінок. Безумовно, таке теж було. Мало бути – погані люди є скрізь. Наш земляк Володимир Гельфанд, який вів щоденники у 1941-1946, описав чимало такого, про що в СРСР не прийнято було говорити вголос. Щоденники Гельфанда опубліковані окремими книгами на німецькій і на російській, вони є у вільному доступі. Він пише і про ґвалтування, і про мародерство в Берліні 1945-46 років. Пише навіть про те, що він теж не був осторонь. Ні, він не гвалтував і не вбивав, але не раз підходив до тієї межі, де закінчується звичайне хамство переможців і починається кримінальний кодекс… |
||
| Ми листувалися з сином автора – Віталієм Гельфандом,
який опублікував щоденники батька. І питали: чи не хотілося йому трохи
скорегувати, прибрати те, від чого, як писав його батько, він сам собі
був огидний. Ні. Він не хотів. Тому що у 1946 році інтелігентний
єврейський хлопчик Гельфанд вже
у подробицях знав, що зробили з його рідними. І зустрічаючи вдову
німецького офіцера у скрутному становищі, не дозволяв собі відчувати
жалість… Але Гельфанд пише про окремі випадки, а не про масовий процес гвалтувань і грабежів. А ті, хто сьогодні пише про такі речі у нас, в Україні, що вони уявляють? Очі свого дідуся, який заколисував їх у дитинстві? Свою бабусю, яка у 18 років потрапила на фронт, дійшла до Берліна і давай там по-звірячому вбивати німецьких дітей? Чи примирився Володимир Гельфанд? Важко сказати. Його син, який мешкає у Німеччині, переконаний: винні не окремі люди, винна війна, винен нацизм як явище. Це – примирення. А перейменування вулиці Конєва – це не примирення, а плювок в обличчя тим, хто звільняв наше місто, і тим, хто береже пам'ять про них… В Україні офіційно 8 травня – це День пам'яті і примирення, 9 – Перемоги над нацизмом. Тобто, хто що хоче - той те і відзначає. Ми не змушуємо нікого святкувати День Перемоги. Але, якщо ви святкуєте Різдво, то не йдете ж на Хануку в Синагогу, щоб пояснити іудеям, що вони святкують не тоді, не те і обряди в них неправильні, правда? |
||
|
|
| Über den Tag des Sieges in Kirowograd, falsche Veteranen und "falsche" Versöhnung | ||
| |
||
|
Im Jahr 2015, zum traditionellen Tag des Sieges in der Ukraine, fügte ein weiterer
hinzu Urlaub ist ein Tag der Erinnerung und der Versöhnung. Obwohl gegeben, was passiert In diesen Tagen in der Ukraine sollte es der Tag der Vergessenheit und des Hasses genannt werden. Oder der Wahltag. Es ist schwer zu verstehen, wie wir alle dazu gekommen sind, aber für die letzten vierJahre hat sich das hellste und angenehmste Fest "mit Tränen in den Augen" entwickeltzu einer Parade von Lügen, gegenseitigen Anschuldigungen und menschlicher Bosheit unter dem Gemeinsamen der Slogan "Aber nicht wie in Russland". Warum? |
| Entwicklung des Festes |
||
| Was
ist in vier Jahren passiert? Ursprünglich verschwunden "St.
George's Ribbons". Das ist verständlich - dieses Symbol des Siegs
hat von uns "Novorossiya" "gestohlen". Und wenn 2014 jemand anderes
diese Bänder anlegte, wurden sie in der Ukraine bald nur noch als
Symbol des Separatismus wahrgenommen. Was mit der Medaille "Für
den Sieg über Deutschland" 1945 zu tun ist, ist nicht ganz klar -
woher kommt das georgische Band? Im Jahr 2015 wurde das Gesetz "Über die Verurteilung der kommunistischen und nationalsozialistischen totalitären Regime in der Ukraine und das Verbot der Förderung ihrer Symbole" verabschiedet. In Übereinstimmung mit diesem Gesetz verschwanden die sowjetischen Flaggen als eines der Symbole des 9. Mai. Dies ist auch verständlich. Aber warum in diesem Jahr wurde der Tag des Sieges mit den rot-schwarzen Fahnen des rechten Sektors gefeiert? Natürlich sind diese Fahnen nicht verboten, aber das ist nicht verboten durch unsere roten Kreuz-Banner oder OPECs, das grüne Banner des Islam, schließlich ... Warum nicht mit ihnen? Und immer noch Porträts. In sozialen Netzwerken konkurrieren die Kommentatoren: Wer trägt witzig Menschen mit, die am 9. Mai Porträts ihrer Eltern und Großväter über Val brachten? "Vata" und "Russische Welt" - das ist bereits Bühne überschritten. Aber was kann ein schlechter oder antiukrainischer im Portrait eines Veteranen sein? Die Aktion „Immortal Regiment“ wirklich in Russland erfunden: im Jahr 2011, fiel Tomsk Journalisten, dass lebende Veteranen, wenn sie andauern, kann nicht mehr in Paraden gehen, in die Stadt angeboten Fotos von ihren Verwandten Soldaten zu bringen und ihnen sagen zu Website "Immortal Regiment". Heute finden solche Aktionen in 80 (!) Ländern der Welt statt - überall dort, wo Nachkommen von Menschen sind, die in der Zweiten Welt gekämpft haben. Unsere Freundin aus Schweden sagte, dass sie in diesem Jahr an einer solchen Aktion in Stockholm teilgenommen hat. In Schweden gibt es am 8.-9. Mai kein öffentliches Publikum, also gingen die Leute zur 7. Parade - am Sonntag. Menschen auf der ganzen Welt glauben, dass das Ziel des "Unsterblichen Regiments" ist, die Erinnerung an diesen Krieg zu bewahren. Und nur der Berater des Ministers von Inneren Angelegenheiten der Ukraine Zoryan Shkiryak, dass der FSB diese Handlung und exklusiv für den Zweck erfunden hat, der Ukraine ... zu schaden Übrigens feiert Russland noch Ostern. Du musst auch etwas damit machen. |
||
| Sieg oder Versöhnung, 8 oder 9? Diejenigen, die die Kriegsveteranen großgezogen haben, werden immer den Tag des Sieges feiern. Denn für ihre Verwandten war dies der größte und gefeiertste Feiertag - der Tag des Beginns eines neuen Lebens. 8 oder 9 - die Frage ist nicht so grundlegend. Die Generalversammlung der Vereinten Nationen erkannte in diesen Tagen die Tage der Erinnerung an die Opfer des Zweiten Weltkriegs und den Sieg über den Nationalsozialismus an. Die Tatsache, dass ein Akt der bedingungslosen Kapitulation von Deutschland am 8. Mai um 22:43 Uhr mitteleuropäische Zeit, das heißt, 9. Mai um 00.43 Uhr, Moskauere Zeit unterzeichnet wurde. Wir lebten damals in der Moskauer Zeit. Aber selbst diejenigen, die den Siegestag in Berlin besucht haben, erinnern sich, dass die Feier im Morgengrauen des Neunten begann. Weil der letzte Tag des Krieges gefeiert wurde, aber der erste Tag der Welt. Übrigens, auf der ganzen Welt und sogar in Deutschland feiern diese Tage den Sieg über den Nationalsozialismus. Wenn Sie das Ende der Zweiten Welt feiern wollen, dann ist dies wahrscheinlich am 2. September. Menschen, die den Krieg überlebt haben, sollten nicht dazu gebracht werden, sich mit jemandem abzufinden. Sie haben sich vor vielen Jahrzehnten versöhnt. Kirovohradka Alexander Alexanderivna Knobloh erzählte uns von seinem Vater, der im Jahr 1943 im Hof des Gefängnisses LED-Straßen Field (jetzt Habdrahmanova) Schuss geschossen wurde nur um Platz zu machen für neue Gefangene warf seinen Körper in der Grube und mit Kalk bedeckt und dann ... erzählte von Hans - dem Deutschen, der sich nach dem Tod seines Vaters in ihnen niederließ. Die Deutschen, die täglich zwei kleinen Mädchen Essen brachten, stellten sie auf die Knie, fütterten und weinten. "An seinem Bett war ein Foto von einer Frau und zwei Mädchen, irgendwo in unserem Alter", sagte Alexander Knobloch. - Er war aus Dresden. Als ich erwachsen wurde, wurde mir klar, dass seine Familie wahrscheinlich schon tot war. " |
||
| Alexander Alexandrowna
tat alles, um die Erinnerung an ihren Vater zu ehren, sie ließ
auf dem Gebiet der Hautklinik - dem ehemaligen Gefängnis des SD -
ein Denkmal errichten. Aber sie erinnerte sich immer an Hans. Er sagt, wenn sie auf einer Reise nach Dresden ging, die alle im Gesicht vhlyadalasya Passanten wussten, dass Hans,
wahrscheinlich in Kirowograd Weihnachten 44th starb, wusste, dass
Dresden - groß genug, um Stadt. Aber immer noch hoffen zu sehen,
umarmen, sagen, dass er weiß: Er ist nicht schuld. Eine andere Frau - Natalia Zolotarevskogo - sagte uns seine Mutter Belo Tokman mit den Nazis das Dorf am Trinity Saatkrähe und über ein anderes kleines jüdisches Mädchen aus diesem Dorf zerstört. Ein Mädchen, das in den 60er Jahren Geld sammelte und ihren jährlichen Urlaub auf einer Reise nach Ostsibirien verbrachte, wo sie in ihrem Lager von einem "Vater" - einem Polizisten - bestraft wurde. Er führt eine Kolonne von Juden herbei, die zum Tod geführt werden, und plötzlich zieht er ein kleines Mädchen aus der Menge in eine Menschenmenge und wirft es in den Graben an der Seite. Und dann, am Ende der Besatzung, hatte sie sie in ihrem Keller versteckt. Ihr "Vater" war nicht "ein gerechter Mann des Friedens", er war ein Polizist und offenbar vieler Todesfälle schuldig. Aber ein kleines Leben gerettet. Eigene Kinder wollen ihren Vater-Polizisten nicht aufgeben, werben aber auch nicht für familiäre Bindungen (und das ist auch verständlich). Aber das Mädchen, das ein Jahr lang in einem Keller gelebt hat, als sie aufgewachsen ist, ist zu ihr jedes Jahr zu ihm ... gegangen Diese Leute feiern den Tag des Sieges, nicht den Tag der Versöhnung. Aber sie müssen niemanden dazu bringen, sich zu versöhnen - sie sind uns sehr wohl bewusst: Der Krieg war nicht schwarz und weiß. |
||
| Clowns Veteranen und andere Fälschung Wir schreiben und sprechen viel über "faul" - Männer im Alter von 70-80 Jahren, die am 9. Mai alle nach Orden und Orden kommen. Vielleicht gibt es viele Leute. Aber komm näher zu diesen Männern, sieh dir ihre Belohnungen an und frage am Ende, ob sie in den Jahren 1941-1945 gekämpft haben? Sie werden gerne Nein sagen, und ihre Orden und Medaillen sind nicht militärisch, sondern Jubiläum. Es sind nur Militärrentner, die offiziell Militäruniformen tragen dürfen. Und das sind ihre eigenen Medaillen - kein Fremder, keine Fälschung, keine Fälschung! Sie verwendeten diese Form immer zweimal im Jahr mit Medaillen - 23. Februar und 9. Mai. Sie haben nicht viel am 23. Februar zu gehen. Es gibt nur noch einen Urlaub. Natürlich sind sie keine Veteranen dieses Krieges. Aber wollen sie die Aufträge kleiden, uns täuschen, um einen zusätzlichen Strauß Tulpen zu bekommen? Unwahrscheinlich Sie wissen nicht, dass wir die Belohnungen nicht verstehen ... Und ein weiterer Trend, den wir leider nicht ignorieren können, sind zahlreiche Artikel und Transpositionen von Artikeln über einen sowjetischen Soldaten, der deutsche Frauen vergewaltigte und tötete. Natürlich war dies auch der Fall. Es sollte sein - schlechte Menschen sind überall. Unser Landsmann Vladimir Gelfand, die Tagebücher von 1941-1946 gehalten, beschrieben viele wie die Sowjetunion nicht laut zu sprechen akzeptiert. Gelfands-Tagebuch in einzelnen Büchern in deutscher und russischer Sprache veröffentlicht, sind sie frei zugänglich. Er schreibt von 1945-46 über Vergewaltigung und Plünderung in Berlin. Er schreibt sogar, dass er nicht alleine war. Nein, er hat nicht vergewaltigt und getötet, aber er hat sich wiederholt der Grenze genähert, wo die übliche Unhöflichkeit der Gewinner endet und das Strafgesetzbuch beginnt ... |
||
| Wir korrespondierten mit dem Sohn des Autors - Vitaliy Gelfand,
der die Tagebücher seines Vaters veröffentlichte. Und sie
fragten: wollten es nicht ein wenig korrigieren, um was von was zu
entfernen, wie sein Vater schrieb, war er selbst ekelhaft. Nein Er
wollte nicht. Denn 1946 wusste der intelligente jüdische Junge
Gelfand genau, was er mit seinen Verwandten gemacht hatte. Und die
Witwe eines deutschen Offiziers in einer schwierigen Lage zu treffen,
ließ mich nicht traurig sein ... Aber Gelfand schreibt über Einzelfälle, nicht über den massiven Prozess von Vergewaltigung und Raub. Und diejenigen, die heute über solche Dinge in der Ukraine schreiben, was stellen sie sich vor? Die Augen meines Großvaters, der sie in der Kindheit gefahren hat? Meine Großmutter, die in den 18 Jahren an die Front kam, erreichte Berlin und ließ sie die deutschen Kinder brutal umbringen. Hat sich Vladimir Gelfand versöhnt? Es ist schwer zu sagen. Sein Sohn, der in Deutschland lebt, ist davon überzeugt, dass nicht schuldige Menschen, die des Krieges schuldig sind, sich des Nationalsozialismus als Phänomen schuldig gemacht haben. Das ist Versöhnung. Und die Umbenennung der Konevstraße ist keine Versöhnung, sondern ein Trick im Angesicht derer, die unsere Stadt befreit haben, und derjenigen, die die Erinnerung an sie bewahren ... In der Ukraine, offiziell am 8. Mai, ist es ein Tag der Erinnerung und der Versöhnung, 9 - Sieg über den Nationalsozialismus. Das heißt, wer will, ist der Eine und die Notizen. Wir zwingen niemanden, den Tag des Sieges zu feiern. Aber wenn du Weihnachten feierst, dann geh nicht nach Chanukka in die Synagoge, um den Juden zu erklären, dass sie nicht feiern, dann, und die Riten sind falsch in ihnen, richtig? |
||
|
|
Ukr