 |
 |
| Діди-ґвалтівники, або міф про «воїнів-визволителів». Типовий російський імперський характер | ||
| |
||
|
5 листопада 2023 р.
Червона армія нікого в Європі не звільняла, вона була таким самим окупантом, як і Третій Рейх. За масові зґвалтування солдати не отримали належного покарання, вироків був мізер. Армія РФ, як і російська армія часів Другої світової війни, - збіговисько ґвалтівників і мародерів, проте сьогодні ми в змозі відплатити їм сповна за їхні вчинки. Цитати наведемо зі щоденників, для вашої зручності перекладемо їх українською мовою. Автор: Олександр Прокопів Рерайтерка: Маруся Влох Редактор сценарію: Максим Жовтун Дизайн обкладинки: Денис Василенко Ведучий: Олександр Прокопів Монтаж відео: Bouda Музыка: Sad Romance (a.k.a. Sad Violin) Ji Pyeong Kwon / Drama Sonatina Пропаганда має одну особливість — створювати ідеальний образ без жодних чорних плям. Саме такою зображають радянську армію в культі «9 травня»: із них ліплять бездоганних лицарів, хоча, на відміну від західних армій, вони не принесли свободу до Європи. Радянські солдати ґвалтували безліч жінок, підлітків і навіть дітей. Я, звісно, не стану замовчувати, що понад 7 млн українців воювали в лавах Червоної армії, але вирішальна різниця українського спадку від російського в тім, що ми можемо відверто говорити про нього. Протягом багатьох років ця тема була табуйована. Про неї мало говорили навіть у Німеччині. Тому сьогодні у відео я спробую описати червоноармійців, яких запам'ятали німецькі жінки |
||
 |
||
Вітаю на каналі "Історія України". Я - Олександр Прокопiв, і в цьому відео ви дізнаєтеся про чудесних ґвалтівників або міф про радянських визволителів. Пропаганда має свою особливість - створити ідеальний образ без будь-яких темних плям. Точно так само вони зображують Радянську армію в культі 9 травня, створюючи вигляд бездоганних облич. Хоча, на відміну від західних армій, вони не принесли свободи в Європу. Радянські солдати зґвалтували безліч жінок, підлітків і навіть дітей. Не можу замовчувати, що понад 7 мільйонів українців воювали в лавах Червоної Армії. Однак вирішальна різниця української спадщини від російської полягає в тому, що ми можемо відкрито говорити про це. Довгі роки ця тема була табуйована, про неї мало говорили навіть у Німеччині. Тому в сьогоднішньому відео я спробую описати червоноармійців, якими їх запам'ятали німецькі жінки. Почнемо з відомого щоденника Володимира Гельфанда, який провів усе життя в Радянському Союзі і пізніше допоміг захистити цих жінок від радянських солдатів. Радянським солдатам було заборонено вести щоденники, але Володимир вів свої записи з 1941 року до кінця війни, які ми надамо вам, перекладені українською мовою для вашої зручності. Ось що автор пише 25 квітня 1945 року в день, коли він зустрів двох німкень, матір і доньку, які втекли зі свого будинку з невеликою кількістю речей. "Вони тикалися в мене сюди", - пояснювала вродлива німкеня, задираючи спідницю, - "всю ніч, і їх було так багато. Я була дівчиною", - зітхнула вона і заплакала. "Вони мені зіпсували молодість. Серед них були старі, прищаві, і всі лізли на мене, всі тикалися. Їх було не менше двадцяти, так, так", - і залилася сльозами. "Вони ґвалтували в моїй присутності мою доньку", - вставила бідолашна мати, - "вони можуть прийти ще й знову ґвалтувати мою дівчинку". "Залишайся тут", - раптом кинулася до мене дівчина. - "Будеш спати зі мною. Ти можеш робити зі мною все, що захочеш, тільки ти один! Я згодна на все, що ти захочеш, тільки не вони знову!" Повертаючись до теми, давайте розглянемо Михайла Корякова, офіцера, який не повернувся до Радянського Союзу після завершення Другої світової війни, але залишив цікавий автобіографічний нарис. "В одній танковій дивізії була проведена перевірка машин: танки виявилися настільки забитими награбованим мотлохом, що в них неможливо було обернутися, - у разі раптовості екіпажі не змогли б вести бойові дії". Нижче - фрагменти про насильство над жінками. "На горі над стелею лунали жіночі крики, плач дітей. Захоплений хвилюванням, я почав одягатися. Дівчина стояла в кутку. "Не йди туди, вб'ють", - сказала вона, і я зрозумів, що не слід іти туди. Минулої ночі вбили офіцера міської комендатури, який намагався перешкодити насильству. Всю ніч ми слухали крики нещасних жінок". Зі страхом слухали крики, крики нещасних жінок, дітей, і тупіт важких солдатських чобіт над головою. Я дізнався про страшну річ: три тижні їх ґвалтували, у підсумку, зґвалтовано щонайменше 250 осіб, ґвалтували і жінок навіть на очах чоловіків. Два солдати зґвалтували напівсліпувату і висохлу фрау Сімон. Заради справедливості варто сказати, що грабували і ґвалтували не тільки радянські солдати, не залишалися осторонь і західні союзники. Але саме Радянська армія зробила насильство і вбивство мирного населення масовим. Важлива примітка: так чи інакше, були люди і проти, серед радянського керівництва або ж офіцерства проти ґвалтівників і мародерів, але втім, як ви розумієте, таких випадків було дуже мало. Наприклад, у книзі офіцера Радянської Армії, знов-таки Михайла Коякова, розповідається цікава історія, де офіцер мав розуміння про честь. На довгому столі посеред кімнати стояла труна, оббита червоним і обкладена паперовими квітами. У труні лежав капітан-помічник військового коменданта. Я був знайомий з ним, коли в першій поїздці в Бунслав він допомагав мені шукати будинок, де помер Кутузов. Капітан воював із перших днів війни, брав участь у Сталінградській і Курській битвах, мав бойові ордени і золоті нашивки за важкі поранення, за які його перевели на цю на роботу в комендатуру. Чи думав він, що отримає смерть тут, від руки мародера-грабіжника? Іноземці також описували мародерство, не без цього. Наприклад, британський історик Ентоні Білар у своїй книжці "Падіння Рейху 1945 року" розповідає про ставлення до населення окупованої Німеччини, про те, що окупанти біженців тиснули танками, розстрілювали з повітря, жінок і дівчат ґвалтували та залишали пораненими помирати. Ентоні Бівор стверджує, що близько 1 мільйона загиблих було в Померанії, Східній Пруссії та Сілезії. Спогади озвучені вище, на жаль. Якби ми не хотіли, але на основі щоденників німкень Берліна був би знятий навіть окремий фільм "Berlin 1945" від Viasat History, де таких історій сотні. За іншими підрахунками, сотні тисяч. Це доводить, що Червона армія нікого в Європі не звільняла, вона була таким самим монстром, як і Третій рейх. Ось одне свідчення німкені про те, як радянські солдати зґвалтували 12-річну дівчинку. У шумі великого міста було найгірше, у дитячому будинку стояв плач. Мірала лежала на дивані, постаріла. Я побачила дівчинку 12-ти років із тонким прозорим обличчям і великими, як у птаха, сірими очима. Дівчинку зґвалтував солдат другого ешелону. А через кілька днів у квартиру увірвалися солдати третього ешелону. Дівчинка, вирвавшись із рук, побігла крутими сходами і впала. Ще одне свідчення про злочин визволителів, так званих шведів. Марта Гіллер, жінка в Берліні, яку я також, на жаль, цитую: "Про мародерство. У наш підвал зайшло ще кілька героїв, які шукали не жінок, а годинники. Пізніше я побачила одного Івана з цілою годинниковою колекцією на обох зап'ястках, з п'ятьма-шістьма штуками годинників, які він вирівнював, постійно підтягував, перевіряв з дитячою злодійською усмішкою." Радістю, однак, на цьому не закінчилася розповідь автора. Більшовики вирішили зґвалтувати її. Про те, як звільняли авторку щоденника: один смикає мене за зап'ястя, далі роздягають. Тепер інший також смикає. Потім він кладе свою руку мені на голову. Так що я не можу більше кричати. Я більше не хочу кричати від страху бути задушеною. Обидва рвуть на мені одяг. Я вже лежу на землі. У кишені моєї сукні щось деренчить. Це, мабуть, ключі від будинку. Моя зв'язка. Ключі притискають мене головою до нижньої сходинки. Я відчуваю по спині мокрі прохолодні струмки поту. Над головою бачу щілини дверей, через які падає невелике світло. Один із чоловіків, який чатує, тоді як інші рвуть мою білизну і прибирають собі дорогу до мого тіла. Я шукаю на сходинці лівою рукою. Поки нарешті не знаходжу зв'язку ключів. Твердо схоплюю її пальцями лівою, правою я захищаюся, але нічого не допомагає. Вони просто розігрують зв'язки, коли я намагаюся встати, хитаючись, мене до себе притягує інший. Кулаками змушує мене встати на коліна на землю. Тепер ґвалтує інший і шепоче: швидко, швидко. "Ми вже не згадуємо." Як так звані визволителі ґвалтували слов'янських жінок, які потрапили до третього Рейху, або так звані остарбайтери. Про злочини на звільнених територіях України та Польщі. Простими словами, якщо хтось зараз і досі думає, що це було лише просто окремий випадок, то ні. Це природа типового російського імперіаліста. Але, запитаєте ви, а яка реакція була на це верхівки? Дійсно, Сталін видав укази, які забороняли мародерства і насильство. Але командири замовчували злочини своїх підлеглих і, більше того, долучалися до них. Червоноармійці прибули з територій винищених війною, багато хто вже не мав власних домівок. Вони жили одним днем, палали помстою, керувалися почуттями безкарності та вседозволеності. До того ж були нерідко неосвіченими та безжальними. Відомий історик Ентоні Бівор, який досліджував злочини визволителів, назвав події в Німеччині найбільшим феноменом масового зґвалтування в історії. Найреалістичнішою вважається цифра в 100 000 жінок у Берліні та 2 мільйони в усій Німеччині. Ці цифри знайдені в медичних записах, які збереглися. Дуже інформативно в матеріалі BBC наводяться дані про аборти в Берліні. Загалом у повоєнний період аборти були заборонені, але через масові зґвалтування німецьких жінок їх ненадовго дозволили. З червня 1945 по 1946 рік тільки в одному районі Берліна було схвалено 995 прохань про аборти. Одна з дівчат круглим дитячим почерком пише, що була зґвалтована вдома на очах своїх батьків. На думку деяких істориків, у німецьких жінок, зґвалтованих радянськими солдатами, народилося близько 300 000 дітей. 8 травня не є перемогою. Це страшна спадщина для світу, про яку потрібно пам'ятати і не допустити повторення. Чому ми говоримо про це зараз? Відповідь очевидна. Російська армія під час широкомасштабного вторгнення в Україну поводиться так само, взявши за основну ідею і привід для війни міфічне позбавлення від нацизму. Вона продовжує грабувати і ґвалтувати мирне населення. Жертвами російських військових стають не тільки жінки, а й зовсім маленькі діти та люди похилого віку. Сьогодні Служба безпеки України перехоплює багато розмов окупантів, з яких ми можемо зрозуміти, що історія повторюється. Поширюйте правду про злочини росіян. Дякую за увагу. |
© Ukraine History
| Vergewaltiger-Großväter oder der Mythos von den "Kriegern-Befreiern". Typisch russischer imperialer Charakter | ||
| |
||
|
5. November 2023
Die Rote Armee hat niemanden in Europa befreit, sie war genauso ein Besatzer wie das Dritte Reich. Die Soldaten wurden für Massenvergewaltigungen nicht bestraft, die Strafen waren miserabel. Die russische Armee ist, wie die russische Armee des Zweiten Weltkriegs, eine Ansammlung von Vergewaltigern und Plünderern, aber heute können wir sie für ihre Taten entschädigen. Die Zitate stammen aus den Tagebüchern, die wir der Einfachheit halber ins Ukrainische übersetzen. Autor: Alexander Prokopov Drehbuchautor: Marusya Vlokh Drehbuchredakteur: Maxim Zhovtun Umschlaggestaltung: Denis Vasilenko Moderation: Alexander Prokopov Videobearbeitung: Bouda Musik: Sad Romance (a.k.a. Sad Violin) Ji Pyeong Kwon / Drama Sonatina Die Propaganda hat eine Besonderheit: Sie will ein Idealbild der Roten Armee ohne schwarze Flecken schaffen. Genau so wird die sowjetische Armee im "9. Mai"-Kult dargestellt: Sie wird als makelloser Ritter dargestellt, obwohl sie im Gegensatz zu westlichen Armeen Europa nicht die Freiheit gebracht hat. Sowjetische Soldaten vergewaltigten viele Frauen, Jugendliche und sogar Kinder. Ich will die Tatsache, dass mehr als 7 Millionen Ukrainer in der Roten Armee gekämpft haben, sicher nicht beschönigen, aber der entscheidende Unterschied zwischen dem ukrainischen und dem russischen Erbe ist, dass wir offen darüber sprechen können. Viele Jahre lang war dieses Thema ein Tabu. Selbst in Deutschland wurde kaum darüber gesprochen. Deshalb werde ich heute im Video versuchen, die Soldaten der Roten Armee so zu beschreiben, wie deutsche Frauen sie in Erinnerung hatten. |
||
| |
||
Ich grüße Sie auf dem Kanal "Geschichte der Ukraine". Ich bin Alexander Prokopiv, und in diesem Video erfahren Sie mehr über wunderbare Vergewaltiger oder den Mythos der Befreier. Die Propaganda hat ihre eigene Besonderheit - sie will ein perfektes Bild ohne dunkle Flecken schaffen. In ähnlicher Weise wird die Sowjetarmee im Kult des 9. Mai porträtiert, wobei der Anschein von makellosen Gesichtern erweckt wird. Im Gegensatz zu den westlichen Armeen hat sie Europa jedoch nicht die Freiheit gebracht. Sowjetische Soldaten vergewaltigten viele Frauen, Jugendliche und sogar Kinder. Ich kann nicht leugnen, dass mehr als 7 Millionen Ukrainer in der Roten Armee gekämpft haben. Der entscheidende Unterschied zwischen dem ukrainischen und dem russischen Erbe ist jedoch, dass wir offen darüber sprechen können. Viele Jahre lang war dieses Thema ein Tabu, über das selbst in Deutschland kaum gesprochen wurde. Deshalb werde ich im heutigen Video versuchen, die Soldaten der Roten Armee so zu beschreiben, wie deutsche Frauen sie in Erinnerung hatten. Beginnen wir mit dem berühmten Tagebuch von Vladimir Gelfand, der sein ganzes Leben in der Sowjetunion verbrachte und später half, diese Frauen vor den sowjetischen Soldaten zu schützen. Sowjetischen Soldaten war es verboten, Tagebuch zu führen, aber Vladimir führte von 1941 bis zum Ende des Krieges seine Aufzeichnungen, die wir Ihnen zur Verfügung stellen, zu Ihrer Bequemlichkeit ins Ukrainische übersetzt. Hier schreibt der Autor am 25. April 1945, als er zwei Deutsche, eine Mutter und eine Tochter, traf, die mit wenigen Habseligkeiten aus ihrem Haus geflohen waren. "Sie haben mich hier gepiesackt", erklärte die schöne Deutsche und streifte ihren Rock hoch, "die ganze Nacht, und es waren so viele. Ich war ein Mädchen", seufzte sie und weinte. "Sie haben mir die Jugend verdorben. Es waren alte, pickelige unter ihnen, und alle kletterten auf mich, alle stießen mich. Es waren mindestens zwanzig von ihnen, ja, ja", und sie brach in Tränen aus. "Sie haben meine Tochter in meinem Beisein vergewaltigt", fügte die arme Mutter hinzu, "vielleicht kommen sie wieder und vergewaltigen mein Mädchen erneut." "Bleib hier", stürzte das Mädchen plötzlich auf mich zu. - "Du wirst mit mir schlafen. Du kannst mit mir machen, was du willst, nur du allein! Ich bin mit allem einverstanden, was du willst, nur nicht wieder mit ihnen!" Kehren wir zum Thema zurück und betrachten wir Michail Korjakow, einen Offizier, der nach dem Ende des Zweiten Weltkriegs nicht in die Sowjetunion zurückkehrte, aber eine interessante autobiografische Skizze hinterließ. "In einer Panzerdivision wurde eine Inspektion der Fahrzeuge durchgeführt: Die Panzer erwiesen sich als so voll mit geplündertem Gerümpel, dass es unmöglich war, sich in ihnen umzudrehen - im Falle einer Überraschung wären die Besatzungen kampfunfähig gewesen." Es folgen Auszüge über Gewalt gegen Frauen. "Auf dem Berg über der Decke hörte man die Schreie von Frauen, die Schreie von Kindern. Von der Aufregung mitgerissen, begann ich mich anzuziehen. Ein Mädchen stand in der Ecke. 'Geh nicht dorthin, sie werden dich töten', sagte sie, und mir wurde klar, dass ich nicht dorthin gehen sollte. In der Nacht zuvor war ein Offizier der Stadtkommandantur bei dem Versuch, Gewalt zu verhindern, getötet worden. Die ganze Nacht hörten wir die Schreie der armen Frauen." Voller Angst lauschten wir den Schreien, dem Weinen der unglücklichen Frauen und Kinder und dem Stampfen der schweren Soldatenstiefel über unseren Köpfen. Ich erfuhr etwas Schreckliches: Drei Wochen lang wurden sie vergewaltigt, am Ende waren es mindestens 250 Menschen, auch Frauen wurden vergewaltigt, sogar vor den Augen der Männer. Zwei Soldaten vergewaltigten eine halbblinden und vertrockneten Frau Simon. Der Fairness halber muss gesagt werden, dass es nicht nur sowjetische Soldaten waren, die plünderten und vergewaltigten, auch die westlichen Alliierten wurden nicht ausgelassen. Aber es war die sowjetische Armee, die die Gewalt und die Tötung von Zivilisten massiv vorantrieb. Eine wichtige Anmerkung: In der einen oder anderen Weise gab es unter der sowjetischen Führung oder den Offizieren Leute, die gegen die Vergewaltiger und Plünderer waren, aber wie Sie wissen, gab es nur sehr wenige solche Fälle. In einem Buch eines sowjetischen Armeeoffiziers, wiederum Michail Kojakow, wird zum Beispiel eine interessante Geschichte erzählt, in der ein Offizier ein Verständnis von Ehre hatte. Auf einem langen Tisch in der Mitte des Raumes stand ein rot gepolsterter und mit Papierblumen bedeckter Sarg. In dem Sarg lag der Hauptmann-Assistent des Militärkommandanten. Ich kannte ihn, als er mir bei meiner ersten Reise nach Boonslaw geholfen hatte, das Haus zu finden, in dem Kutusow gestorben war. Der Hauptmann hatte von den ersten Kriegstagen an gekämpft, hatte an den Schlachten von Stalingrad und Kursk teilgenommen und trug Schlachtordnungen und goldene Abzeichen für die schweren Verwundungen, für die wir ihn versetzt hatten. Hatte er in der Kommandantur gedacht, dass er hier den Tod durch einen marodierenden Räuber finden würde? Auch Ausländer beschrieben Plünderungen, nicht ohne sie. So beschreibt der britische Historiker Anthony Beevor in seinem Buch "The Fall of the Reich 1945" die Behandlung der Bevölkerung im besetzten Deutschland, dass die Besatzer Flüchtlinge mit Panzern zerquetschten, aus der Luft schossen, Frauen und Mädchen vergewaltigten und Verwundete dem Tod überließen. Anthony Beevor behauptet, dass es in Pommern, Ostpreußen und Schlesien etwa 1 Million Tote gab. Die Erinnerungen sind leider schon weiter oben geäußert worden. Wenn wir nicht wollten, aber basierend auf den Tagebüchern der Berliner Deutschen, gab es sogar einen eigenen Film, "Berlin 1945" von Viasat History, mit Hunderten solcher Geschichten. Nach anderen Schätzungen sind es Hunderttausende. Dies beweist, dass die Rote Armee niemanden in Europa befreit hat, sie war genauso ein Monster wie das Dritte Reich. Hier ist der Bericht einer deutschen Frau, die berichtet, wie sowjetische Soldaten ein 12-jähriges Mädchen vergewaltigt haben. Im Lärm der Großstadt war es am schlimmsten, im Waisenhaus wurde geweint. Mirala lag auf der Couch, gealtert. Ich sah ein 12-jähriges Mädchen mit einem dünnen, durchsichtigen Gesicht und großen, vogelähnlichen grauen Augen. Das Mädchen war von einem Soldaten der zweiten Staffel vergewaltigt worden. Ein paar Tage später brachen Soldaten der dritten Staffel in die Wohnung ein. Das Mädchen entkam ihnen, rannte die steile Treppe hinauf und fiel hinunter. Ein weiteres Zeugnis für das Verbrechen der Befreier, der sogenannten Schweden. Martha Hiller, eine Frau in Berlin, die ich leider auch zitiere: "Über Plünderungen. Mehrere andere Helden kamen in unseren Keller und suchten nicht nach Frauen, sondern nach Uhren. Später sah ich einen Iwan mit einer ganzen Uhrensammlung an beiden Handgelenken, mit fünf oder sechs Stück, die er mit einem kindlichen Diebesgrinsen immer wieder nachzog und kontrollierte." Die Freude über die Geschichte des Autors währte jedoch nicht lange. Die Bolschewiken beschlossen, sie zu vergewaltigen. Wie die Autorin des Tagebuchs befreit wurde: Einer zieht an meinem Handgelenk, weiter entkleidet. Jetzt zieht auch der andere. Dann legt er seine Hand auf meinen Kopf. So kann ich nicht mehr schreien. Ich will nicht mehr schreien, aus Angst, erdrosselt zu werden. Beide reißen mir die Kleider vom Leib. Schon liege ich auf dem Boden. In der Tasche meines Kleides klappert etwas. Es muss mein Hausschlüssel sein. Mein Schlüsselbund. Die Schlüssel drücken meinen Kopf gegen die unterste Stufe. Ich spüre, wie mir nasse, kühle Schweißrinnsale den Rücken hinunterlaufen. Über meinem Kopf kann ich die Schlitze der Tür sehen, durch die ein wenig Licht fällt. Einer der Männer, die Wache halten, während die anderen mir die Unterwäsche zerreißen und den Weg zu meinem Körper freimachen. Mit der linken Hand suche ich auf der Treppe. Bis ich schließlich einen Schlüsselbund finde. Fest packe ich ihn mit den Fingern meiner Linken, mit der Rechten wehre ich mich, aber es hilft nichts. Sie spielen nur die Fesseln aus, als ich versuche aufzustehen, schwankend, werde ich von der anderen zu mir gezogen. Zwingt mich mit seinen Fäusten auf den Boden zu knien. Ich werde nun von dem anderen vergewaltigt und flüstere schnell, schnell. "Wir erinnern uns nicht mehr." Wie die so genannten Befreier slawische Frauen vergewaltigten, die im Dritten Reich gefangen waren, oder die so genannten Ostarbeiterinnen. Über die Verbrechen in den befreiten Gebieten der Ukraine und Polens. Mit einfachen Worten: Wenn jemand jetzt und immer noch denkt, dass dies nur ein Einzelfall war, dann war es das nicht. Das ist das Wesen eines typischen russischen Imperialisten. Aber, so fragen Sie, was war die Reaktion der obersten Führung darauf? In der Tat erließ Stalin Dekrete, die Plünderungen und Gewalt untersagten. Aber die Befehlshaber beschönigten die Verbrechen ihrer Untergebenen und beteiligten sich darüber hinaus an ihnen. Die Soldaten der Roten Armee kamen aus Gebieten, die durch den Krieg vernichtet worden waren, viele hatten kein eigenes Zuhause mehr. Sie lebten für einen Tag, waren rachsüchtig und ließen sich von Gefühlen der Straflosigkeit und Freizügigkeit leiten. Darüber hinaus waren sie oft ungebildet und rücksichtslos. Der berühmte Historiker Anthony Beevor, der die Verbrechen der Befreier erforschte, bezeichnete die Ereignisse in Deutschland als das größte Phänomen der Massenvergewaltigung in der Geschichte. Die Zahl von 100.000 Frauen in Berlin und 2 Millionen in ganz Deutschland gilt als die realistischste. Diese Zahlen finden sich in überlieferten medizinischen Aufzeichnungen. Der BBC-Beitrag ist sehr informativ über Abtreibungen in Berlin. Im Allgemeinen waren Abtreibungen in der Nachkriegszeit verboten, aber aufgrund von Massenvergewaltigungen deutscher Frauen wurden sie kurzzeitig erlaubt. Zwischen Juni 1945 und 1946 wurden allein in einem Berliner Bezirk 995 Abtreibungsanträge genehmigt. Eines der Mädchen schreibt in runder Kinderhandschrift, dass sie zu Hause vor den Augen ihrer Eltern vergewaltigt wurde. Einigen Historikern zufolge wurden etwa 300.000 Kinder von deutschen Frauen geboren, die von sowjetischen Soldaten vergewaltigt wurden. Der 8. Mai ist kein Sieg. Er ist ein schreckliches Vermächtnis an die Welt, an das man sich erinnern muss und das sich nicht wiederholen darf. Warum sprechen wir jetzt darüber? Die Antwort liegt auf der Hand. Die russische Armee verhält sich bei ihrem groß angelegten Einmarsch in die Ukraine genauso, indem sie die mythische Befreiung vom Nationalsozialismus als Hauptidee und Kriegsgrund angibt. Sie fährt fort, die Zivilbevölkerung zu plündern und zu vergewaltigen. Die Opfer des russischen Militärs sind nicht nur Frauen, sondern auch sehr kleine Kinder und ältere Menschen. Heute fängt der ukrainische Sicherheitsdienst viele Gespräche der Besatzer ab, aus denen wir entnehmen können, dass sich die Geschichte wiederholt. Verbreiten Sie die Wahrheit über die Verbrechen der Russen. Ich danke Ihnen für Ihre Aufmerksamkeit. |
ukrainisch