ЖІНОЧА СМИКАЛКА: 

способи самозахисту від сексуального насилля в роки Другої світової війни

Молоді дівчата та жінки, перебуваючи в період Другої світової війни під загрозою сексуального насилля з боку військових, виробили низку тактичних прийомів у своїй поведінці, щоб уберегти себе від зазіхань. Особливо часто до них вдавалися тоді, коли загроза набувала реальних обрисів. При цьому, як засвідчують спогади, ці тактики були майже ідентичні як для українок, росіянок, білорусок, так і польок, угорок чи німкень.

Найпримітивнішими, але на певних етапах сексуальної загрози дійовими, були спроби уникнути уваги солдатів. У таких випадках потрібно було приховати свою зовнішність, щоб не збуджувати сексуальний потяг у чоловіка. Жінки та дівчата мазали обличчя сажею, ходили сутулячись або шкандибаючи, надягали порваний одяг, хлопчачі шапки, вдавали себе набагато старшими від свого віку. На території СРСР інколи дівчатам давали поради, як себе вести у таких випадках, старші жінки, які, ймовірно, стикалися з сексуальними домаганнями під час Першої світової війни чи революційних подій 1917–1922 років. Українка Антоніна Демчина згадувала, що з приходом на Сумщину німецьких солдатів мати постійно давала настанови: «Тоню, коли вони прийдуть сюди (до хати – В. Г.), я не хочу, щоб ти здавалася привабливою. Не роби нічого такого, що могло б привернути їхню увагу. Ти мусиш виглядати неохайною і брудною. Не розчісуй волосся, нехай воно куйовдиться, як патли. Одягнися в поношений і брудний одяг. Грай роль простачки і за жодних умов не впадай їм у вічі».

На території Європи німецькі вояки іноді самі давали жінкам поради, як приховати свою зовнішність від червоноармійців. Можна припустити, що деякі з них зіштовхувалися з цим на Сході, тому мали досвід і знали різні способи жіночих маскувань від насильників. Так, есесівець Манфред Дінер зауважував: «Ми завжди говорили жінкам: переодягніться в чоловічий одяг, обмажте лице гноєм, зробіть його чорним, зробіть себе як жінок непривабливими до такої межі, як тільки можливо, щоб росіяни злякалися і подумали, що це чоловіки».

Військовополонений Ю. Владимиров у власних спогадах зауважував, що після звільнення з полону мав розмову зі старшиною Червоної армії в оселі одного німецького господаря, який скаржився на те, як складно знайти жінок для тілесних утіх. «Господарі ховають своїх дружин і доньок або навмисно одягають молодих жінок так, щоб вони виглядали товстими і неапетитними, а іноді розфарбовують їм обличчя тонкими смугами чорної фарби, створюючи зморшки».

Однак такі заходи не завжди допомагали. П’яні солдати могли безперешкодно зупинити будь-яку жінку на вулиці та, придивившись до неї, приблизно визначити її вік і привабливість.

Деякі жінки намагалися різними способами викликати на тілі алергічні реакції, видаючи їх за інфекційні захворювання. Німецькі та радянські солдати остерігалися цих недуг. Так, радянські жінки вимазували своє тіло багнюкою, не милися в надії захворіти коростою, чи обпікалися кропивою, після чого на тілі з’являлися пухирі, схожі на шкірну інфекцію. Німкені кричали своїм ґвалтівникам, що хворі на тиф чи холеру, – це примушувало чоловіка одразу відступити. Хтось, вивчивши, як пишеться російською слово «тиф», вивішував таблички із цим написом біля будинку. Зазвичай солдати не ризикували туди заходити, адже поруч було безліч будинків без написів. Інші примітивно розфарбовували своє обличчя в червоні плями, намагаючись переконати оточення у інфекційному захворюванні, обмазувалися тваринними чи людськими екскрементами, напихали закривавлене ганчір’я поміж ніг, вдаючи менструацію. Наприклад, німкеня Маргарет під час пошуків солдатами партнерок для сексу, ховала волосся під шапку, надягала темні окуляри, мазала обличчя йодом, а на щоку наклеювала великий пластир. Таким виглядом відштовхувала вона від себе ґвалтівників. Її жодного разу не зачепили, як багатьох інших. Антоніна Демчина зуміла викликати у німецьких солдатів відразу до себе, вдаючи психічно хвору дівчину та постійно шмаркаючись у їх присутності. Вояки морщили свої обличчя від побаченого та постійно промовляли з огидою «швайнерай».

Радянські солдати швидко дізналися про різні виверти жінок, утім одні і далі намагалися не випробовувати долю й уникали таких, у інших це викликало озлобленість. «Іду я повз натовп німців, проглядаю красиву бабу та раптом бачу: стоїть фрау з дочкою років чотирнадцяти. Гарненька, а на грудях вивіска, написано: “Syphilis”, це значить, для нас, щоб не чіпали. Ах ти, гади, думаю, беру дівчинку за руки, мамані автомат у рило, і в кущі. Провіримо, що в тебе за сифіліс! Апетитна виявилася дівчура», – розповідав військовий листоноша червоноармійцю Миколі Нікуліну про свої «сексуальні подвиги» з німецькими жінками.

У випадках, коли жертва опинялася у безвиході перед загрозою зґвалтування, вона намагалася поговорити із насильником, викликати у нього почуття жалю (плачем, стражданням, благанням), відволікти увагу від намірів. Іноді це діяло. Українська дівчина Ніна Таран напередодні сексуального контакту з німецькими офіцером у борделі намагалася всілякими способами відволікти його увагу від намірів та гідно вийти зі скрутного становища. «Майор швидко сп’янів, почав брати мене за талію, мацати груди. Не знала, як бути, куди дітися, намагалася звільнитися від залізних обіймів, але і через силу всміхалася, щоб цей негідник не так злився», – розповідала вона партизанському командиру Григорію Балицькому.

Ніні вдалося вмовити п’яного офіцера вийти на вулицю прогулятися. Уже прогулюючись неподалік борделю, вона вдарила його ножем і втекла із «сексуального полону» до лісу, там її підібрали партизани з’єднання Олексія Федорова.

Якщо вказані прийоми не спрацьовували, жінки намагалися захистити себе завдяки агресивному самозахисту чи крику. Однак такий спосіб був не завжди ефективним: збуджений ґвалтівник, як правило, не звертав на це уваги, міг вдарити до втрати свідомості жертву, або й убити. Олександр Довженко згадував один випадок, коли німець ґвалтував українську дівчину, вона відбивалася до останнього, була вже майже голою, але він не міг її взяти. Тоді офіцер застрелив її.

У моменти групового ґвалтування деякі жінки вдавалися до своєрідної форми «сексуального бартеру»: пропонуючи себе одному військовому, бажано офіцерові, в обмін на те, що він захистить від інших. Рядовому це зробити було набагато складніше. Дехто покірно виконував забаганки солдатів, сподіваючись залишитися живою чи захистити рідних. Німецька актриса Магда Віланд зустріла радянські війська у власному будинку, для неї це був найстрашніший момент за всю війну. Намагаючись врятуватися від солдатів, вона сховалася до шафи, але швидко була знайдена молодим червоноармійцем. Побачивши чарівну блондинку, солдат прийшов у захват від свого «трофею». Магда ж, розуміючи, що на неї чекає, запропонувала йому інтим, але в тому випадку, якщо він захистить її від ґвалтування іншими.

Під час боїв за Берлін німецька дівчина, зґвалтована радянськими солдатами, пропонувала себе офіцерові Володимиру Гельфанду в обмін на захист. «Вони тикали сюди, – скаржилася дівчина військовому, показуючи під спідницю. – Всю ніч, і їх було так багато. Я була “медхен” (дівчина – В. Г.)… Вони мені зламали життя. Поміж них були старі, прищаві та смердючі, і всі лізли на мене, всі тикали. Їх було не менше двадцяти…Залишайся тут… будеш зі мною спати. Ти можеш зі мною робити все, що заманеться. Тільки ти один! Я готова з тобою “фік-фік”, я згодна на все, що ти захочеш, тільки не вони знову!».

Жінки намагалися уникати зустрічі з військовими у вечірній час, коли ті зазвичай уже були напідпитку. Наприклад, на окупованих німцями територіях СРСР у вечірній час жінки та дівчата ходили дуже рідко, особливо коли в населеному пункті квартирували угорські солдати. Якщо все ж перебували у цей час на вулиці, то побачивши солдатів, утікали до сусідніх дворів та темних закутків, щоб не привертати уваги. Матері ховали статево зрілих дівчат на печах, у подушках, на горищах, городах.

Приблизно така ж ситуація була і в Німеччині після приходу Червоної армії. Як зазначає історик Ентоні Бівор, німецькі жінки швидко зрозуміли, що під час так званих «вечорів полювання» (так німкені між собою називали пошуки радянськими солдатами дівчат і молодиць) на вулицях міст краще не з’являтися. «Скрізь, де з’являлися наші війська, зникали молоді дівчата та молоді жінки; в будинках бачиш тільки старих і дітей до дванадцяти років, всі ретельно ховалися і не даремно», – згадував офіцер-мінометник Павло Золотов.

У моменти, коли люди перебувають на межі смерті, здебільшого кожен думає сам за себе. Мораль і гідність відходять на другий план, домінуючим стає бажання вижити, нехай навіть за рахунок інших. Такі мотивації були доволі поширеними у той час. Наприклад, жінки, перебуваючи на межі ґвалтування та смерті, нерідко обирали перше. «Старий росіянин… штовхає мене на розстелене ліжко. Я борюся з останніх сил, намагаюся тримати чоловіка на відстані від свого тіла. Тоді він знову хапається за пістолет і приставляє його мені до скроні. Мужність, з якою я кілька годин перед цим протистояла цій страхітливій зброї, зникає. Натомість з’являється страх – страх бути вбитою», – описує одну зі сцен своїх ґвалтувань німецька дівчина Габі Кьопп. Під час бомбардувань німецькі жінки, коли ховалися у бомбосховищах від нальотів союзників, жартували між собою: «Краще росіянин на твоєму животі, ніж американець на твоїй голові», маючи на увазі, що ліпше вже бути зґвалтованою, ніж загинути під час бомбардування американської авіації.

Інколи жінки допомагали солдатам знайти підходящу дівчину, лише б відвести від себе чи своїх дітей небезпеку, адже розуміли, що коли насильники не знайдуть собі жертву, самі можуть нею стати. Такі сцени описує у своєму щоденнику Габі Кьопп. Старші пані, рятуючи себе та своїх доньок, спрямовували її разом з іншою дівчиною на «сексуальний ешафот», бо вони були самотніми та не мали покровителів серед дорослих. «Ми напружено прислухаємося та розпізнаємо голоси двох росіян, які вже заходили до нас. Як завжди вони шукають “панянок” – молодих жінок або дівчат. Перекладачка виголошує стару брехню: дві “панянки” мають піти до офіцера… Коли жодна із жінок не погоджується йти добровільно, починають погрожувати розстрілами всіх. Зі свого сховку чуємо, що вони вже тримають за комір Рут. Але хто ж друга? Жінки тремтять від страху за себе… Аж раптом лунає голос пані В.: Де маленька Габі? Я чую це питання ще кілька разів. Вона не заспокоюється, поки не витягає мене з-під столу. Я обурилася: Зі мною їм можна робити все, що завгодно. Я одна, і за мене нікому заступитися».

У такі моменти багато жінок думали, чому вони, а не інші? Їм певною мірою було легше переносити це у психологічному плані, знаючи, що нарузі піддаються не тільки вони. «Всі – значить, всі. Ми потихеньку починаємо дивитися на акти ґвалтувань з певною часткою гумору, хоча цей гумор доволі чорний», – писала одна німкеня у щоденнику. Берлінці помічали, що червоноармійці полюбляли «полювати» за повними жінками. Цей факт викликав у багатьох приховане задоволення. Адже ті пані, які зуміли не втратити за останні голодні місяці зайві кілограми, як правило, були дружинами партійних функціонерів.

Найрадикальнішим методом самозахисту від сексуального насилля було самогубство. Дехто з жінок вдавався до нього, захищаючись від наруги. У Німеччині напередодні приходу солдатів Червоної армії, за свідченнями австралійського військового кореспондента Осмара Уайта, «геббельсівська пропаганда» вбила в голови німців параноїдальний страх перед «ордами зі Сходу». Через це в травні-червні 1945 року, коли радянські війська підійшли до Берліна, покінчили життя самогубством 30-40 тисяч берлінців. Стверджувати, що ці люди наклали на себе руки через страх перед радянськими «солдатами-ґвалтівниками», не зовсім правильно. Ймовірно, що серед них була значна кількість нацистських функціонерів із сім’ями, які розуміли – що їх чекає з приходом ворога. У мемуарах «На Берлін» Євген Безсонов зауважує, що на німецькій території йому доводилося бачити цілі родини, які вдалися до самогубства, «боячись помсти росіян».

Істерію, яка панувала в Берліні напередодні вступу військ Червоної армії, історик Корнеліус Райан описав так: «У місті розповсюджувалися жахливі історії про страшні звірства. Росіян уявляли вузькоокими монголами, безжалісно і без роздумів убиваючих жінок і дітей. Говорили, що священиків заживо палять вогнеметами, монахинь ґвалтують, а потім голими ганяють вулицями. Лякали, що жінок перетворюють у проституток, які їздять слідом за військовими частинами, а чоловіків відправляють на каторгу до Сибіру. Навіть по радіо хтось передав, що росіяни прибивали язики жертв до столів».

Певна річ, відповідна пропаганда була б недієвою, якби радянські солдати не давали приводів для цього. У повідомленні, адресованому начальнику політвідділу 71-ї армії від 23 квітня 1945 року, йшлося про те, що 5 жінок і дівчат німецького села Мюленбек зважилися на самогубство, після того як радянськими солдатами були зґвалтовані дві молоді німкені.

Страх у цивільного населення перед наступом «східних орд» був настільки великим, що іноді, за спогадами радянських ветеранів, доходило до комізму. «Вони (жителі – В. Г.) нас дуже сильно боялися, – згадував ветеран-розвідник Володимир Буханенко. – Пам’ятаю, навіть, в одному німецькому містечку господарка квартири, де ми були на постої, раптом почала мацати мою голову, а потім запитала:

– А де ваші роги? Посміялися потім звичайно, але яка у них була пропаганда, що культурні люди повірили, ніби росіяни це не люди, а дикуни і звірі з рогами… Був такий кумедний випадок: в одному містечку шукали сіно для наших коней. Заходять хлопці до будинку, намагаються пояснити господині, що нам потрібно, а господиня не розуміє і її аж “трусить” від страху. Тоді підвели її до заготовленого у дворі сіна і показують жестами: “Візьмемо, мовляв, трохи сіна”. Вона, бідна, зрозуміла все по-своєму: лягла на це сіно та підняла спідницю».

Наприкінці війни до військовополонених масово стали ходити німці та прохати написати довідку, що вони «добре ставилися до радянських людей». Довідки писали олівцем на листочках паперу, який вони приносили з собою. Нерідко прохали написати їх для своїх дружин чи доньок, сподіваючись таким чином уберегти їх від насильства.

Як бачимо, війна змусила жінок різних національностей виробити масу багатоманітних тактик та моделей поведінки у прагненні бути не зґвалтованими військовими.

Junge Mädchen und Frauen, sterben während des Zweiten Weltkriegs sexuelle Gewalt durch das Militär Begegnungen waren, bewegt eine Reihe von Verhaltanstaktiken um sich vor Übergriffen zu schützen. Auf sie wurde besonders oft zurückgeriffen, wenn die Bedrohung konkrete Formen annahm. Gleichzeit waren diese Tactiken, wie die Erinnerungen bezeugen, für ukrainische, russische, weißrussische, polnische, ungarische und deutsche Frauen fast identisch.

Am primitivsten, aber in bestterminen Stadien der sexuellen Bertung effektiv, waren Versuche, die Aufmarktschen der Soldaten zu vermeiden. In solchen Fällen war es notwendig, sein Aussehen zu bergen, um bei einem Mann kein sexuelles Verlangen zu wecken. Frauen und Mädchen schmierten sich mit Ruß ins Gesicht, gingen gebückt oder schwankend, setzten zerrissene Kleider auf, Knabenmützen, Gaben vor, viel älter zu sein als sie. In der UdSSR erhielten Mädchen manchmal Ratschläge, wie sie sich in solchen Situationen verhalten sollten, von älteren Frauen, die während des Ersten Weltkriegs oder der revolutionären Ereignisse von 1917–1922 sexueller Belästigung ausgesetzt waren.Die Ukrainerin Antonina Demchyna erinnerte sich, dass ihre Mutter bei der Ankunft deutscher Soldaten in der Region ständig Anweisungen erteilte: „Tonja, wenn sie hierher kommen (ins Haus – VG ), ich möchte nicht, dass du attraktiv wirkst. Tun sie nichts, was ihre Aufmerkent erregen könnte. Sie müssen ungepflegt und schmutzig aussehen. Kämme dein Haar nicht, lass es wie einen Ball fliegen. Ziehen Sie abgetragene und schmutzige Kleidung an. Spielen Sie die Rolle eines Einfaltspinnels und fallen Sie ihnen auf keinen Fall in die Augen."

Auf dem Territorium Europas geben deutsche Soldaten manchmal selbst Frauen Bescheid, wie sie ihr Aussehen vor der Roten Armee verbergen können. Es ist davon auszugehen, dass einige von ihnen im Osten damit konfrontiert waren, also Erfahrung hatten und verschiedene Möglichkeiten für Frauen können, sich vor Vergewaltigern zu tarnen. So bemerkte SS-Mann Manfred Diener: „Wir haben den Frauen immer gesagt: Zieh Männerkleider an, schmier dir das Gesicht mit Mist, mach es schwarz, mach dich so unattraktiv wie Frauen wie möglich, damit die Russen Angst haben und das denken Sie sind Männer."

Der Kriegsgefangene Yu. Vladimirov notierte in seiner Erinnerungen, dass er nach seiner Entlassung aus der Gefangenschaft ein Gespräch mit einem Sergeant der Roten Armee im Haus eines deutschen Besitzers hatte, der sich düber beschwerte wie schwierig es sei, Frauen für fleischliche Vergnügungen zu finden. „Die Besitzer begraben ihre Frauen und Töchter oder kleiden die jungen Frauen obsichtlich so, dass sie dick und unappetitlich aussehen, und malen ihre Gesichter manchmal mit dünnen Streifen schwarser Farbe, wählen Falten entstehen.

Allerdings halfen solche Maaschen nicht immer. Betrunkene Soldaten könnten jede Frau auf der Straße leicht anhalten und bei genauerem Hinsehen ihr Alter und ihre Attraktivität grob bestimnen.

Einige Frauen versuchten auf verschiedene Weise, allergische Reaktionen im Körper hervorzurufen, und verwechselten sie mit Infektionskrankheiten. Deutsche und sowjetische Soldaten waren diesen Beschwerden gegenüber misstrauisch. So schmierten sowjetische Frauen ihre Körper mit Schlamm, wuschen sich nicht in der Hoffnung, Krätze zu bekommen, oder verbrannten sich mit Brennnesseln, woraufhin Blasen am Körper auftraten, ähnlich einer Hautinfektion. Die Deutschen riefen ihren Vergewaltigern zu, sie seien an Typhus oder Cholera erkrankt, was den Mann zum sofortigen Rückzug zwang. Jemand, der gelernt hatte, das Wort "Typhus" auf Russisch zu buchstabieren, hängte Schilder mit dieser Inschrift in der Nähe des Hauses auf. Normalerweise riskierten die Soldaten nicht, dorthin zu gehen, weil es in der Nähe viele Häuser ohne Inschriften gab. Andere bemalten ihre Gesichter primitiv mit roten Flecken, um andere davon zu überzeugen, dass sie eine ansteckende Krankheit hatten, beschmierten sich mit tierischen oder menschlichen Exkrementen, sie stopften sich einen blutigen Lappen zwischen die Beine und taten so, als würden sie menstruieren. Zum Beispiel versteckte die Deutsche Margaret während der Suche der Soldaten nach Sexpartnern ihr Haar unter einer Mütze, setzte eine dunkle Brille auf, schmierte ihr Gesicht mit Jod und klebte einen großen Pflaster auf ihre Wange. Mit diesem Blick schob sie die Vergewaltiger von sich weg. Sie wurde nie berührt, wie viele andere. Antonina Demchyna gelang es, die Aufmerksamkeit deutscher Soldaten auf sich zu ziehen, indem sie sich als geisteskrankes Mädchen ausgab und in ihrer Gegenwart ständig schnaubte. Die Soldaten verzogen ihre Gesichter angesichts dessen, was sie sahen, und stießen ständig angewidert „Schweinerai“ aus. Sie wurde nie berührt, wie viele andere. Antonina Demchyna gelang es, die Aufmerksamkeit deutscher Soldaten auf sich zu ziehen, indem sie sich als geisteskrankes Mädchen ausgab und in ihrer Gegenwart ständig schnaubte. Die Soldaten verzogen ihre Gesichter angesichts dessen, was sie sahen, und stießen ständig angewidert „Schweinerai“ aus. Sie wurde nie berührt, wie viele andere. Antonina Demchyna gelang es, die Aufmerksamkeit deutscher Soldaten auf sich zu ziehen, indem sie sich als geisteskrankes Mädchen ausgab und in ihrer Gegenwart ständig schnaubte. Die Soldaten verzogen ihre Gesichter angesichts dessen, was sie sahen, und stießen ständig angewidert „Schweinerai“ aus.

Sowjetische Soldaten lernten schnell verschiedene Tricks von Frauen kennen, einige versuchten jedoch weiterhin, das Schicksal nicht zu testen und vermieden dies, andere waren davon verbittert. „Ich gehe an einer Menschenmenge von Deutschen vorbei, ich schaue auf eine schöne Frau und plötzlich sehe ich eine Frau mit ihrer vierzehnjährigen Tochter. Sie ist hübsch, und auf ihrer Brust steht ein Schild mit der Aufschrift: „Syphilis“, was bedeutet, dass wir sie nicht anfassen dürfen. Ah, du Bastard, denke ich, ich fasse das Mädchen bei den Händen, stecke das Maschinengewehr in die Mündung und rein ins Gebüsch. Lassen Sie uns überprüfen, welche Art von Syphilis Sie haben! Das Mädchen stellte sich als appetitlich heraus", erzählte der Militärpostbote dem Rotarmisten Mykola Nikulin von seinen "sexuellen Abenteuern" mit deutschen Frauen.

In Fällen, in denen sich das Opfer angesichts einer drohenden Vergewaltigung hilflos erhöht, versuchte sie, mit dem Vergewaltiger zu sprechen, ihn bemitleiden zu lassen (durch Weinen, Leiden, Betteln), die Aufmarktschen von seinen Absichten abzulenken. Manchmal hat es funktioniert. Das ukrainische Mädchen Nina Taran versuchte am Vorabend des sexuellen Kontakts mit einem deutschen Offizier in einem Bordell auf jede Weise, seine Aufmerksamkeit von ihren Absichten abzulenken und würdevoll aus der misslichen Lage herauskommen. "Der Major betrank sich schnell, fing an, mich an der Taille zu fassen, meine Brüste zu befühlen.„Ich wuste nicht wie ich sein sollte, wohin ich gehen sollte, ich habe versucht, mich aus der eisernen Uarmung zu befreien, aber ich habe auch wegen der Stärke gelächelt, damit dieser Schuft nicht so wütend wird“, sagte sie dem Partisanenkommandanten Hryhoriy Balytskyi .

Nina gelang es, den betrunkenen Beamten zu überreden, draußen spazieren zu gehen. Sie ging bereits in der Nähe des Brodells, erstach ihn und floh aus der "sexuellen Gefangenschaft" in den Wald, wo sie von den Partisanen der Vereinigung von Oleksiy Fedorov aufgegriffen wurde.

Wenn diese Techniken nicht funktionierten, versuchten Frauen, sich durch aggressive Selbstverteidigung oder Schreien zu schützen. Diese Methode war jedoch nicht immer wirksam: Ein aufgeregter Vergewaltiger achtete in der Regel nicht darauf, konne das Opfer schlagen, bis es das Bewusstsein verlor, oder es sogar bekämpfen. Oleksandr Dovzhenko erinnerte sich an einen Fall, als ein Deutscher ein ukrainisches Mädchen vergewaltigte, sie wehrte sich bis zuletzt, sie war schon fast nackt, aber er konne sie nicht nehmen. Dann erschoss der Beamte sie.

In Momenten von Gruppenvergewaltigungen griffen einige Frauen zu einer besonderen Form des „sexuellen Tauschhandels“: Sie boten sich einem Soldaten, vorzugsweise einem Offizier, als Gegenleistung für seinen Schutz vor anderen an. Für einen Privatmann war es viel schwieriger, dies zu tun. Einige gehorchten gehorsam den Wünschen der Soldaten in der Hoffnung, am Leben zu bleiben oder ihre Angehörigen zu beschützen. Die deutsche Schauspielerin Magda Wieland traf die sowjetischen Truppen in ihrem eigenen Haus, für sie war es der gruseligste Moment des gesamten Krieges. Beim Versuch, den Soldaten zu entkommen, versteckte sie sich in einem Schrank, wurde aber schnell von einem jungen Rotarmisten gefunden. Als der Soldat die charmante Blondine sah, freute er sich über seine "Trophäe". Magda, die erkannte, was sie erwartete, bot ihm Intimität an, aber nur, wenn er sie davor schützen würde, von anderen vergewaltigt zu werden.

Während der Kämpfe um Berlin bot sich ein von sowjetischen Soldaten vergewaltigtes deutsches Mädchen dem Offizier Wolodymyr Gelfand als Gegenleistung für Schutz an. „Sie haben hier gestöbert“, beschwerte sich das Mädchen bei dem Soldaten und deutete unter ihren Rock. - Die ganze Nacht, und es waren so viele von ihnen. Ich war ein "Medkhen" (ein Mädchen - V.G. ) ... Sie haben mein Leben ruiniert. Darunter waren alt, picklig und stinkend, und alle kletterten auf mich, alle stocherten. Es waren mindestens zwanzig von ihnen ... Bleib hier ... du wirst mit mir schlafen. Du kannst mit mir machen, was du willst. Nur du allein! Ich bin bereit, mit dir "fic-fic" zu machen, ich stimme allem zu, was du willst, nur nicht ihnen wieder!".

Frauen versuchten es zu vermeiden, sich abends mit dem Militär zu treffen, wenn sie normalerweise schon betrunken waren. In den von Deutschland besetzten Gebieten der UdSSR beispielsweise gingen Frauen und Mädchen abends selten aus, besonders wenn ungarische Soldaten in der Siedlung einquartiert waren. Wenn sie zu diesem Zeitpunkt noch draußen waren, dann flüchteten sie, als sie die Soldaten sahen, in nahegelegene Höfe und dunkle Ecken, um nicht aufzufallen. Mütter versteckten geschlechtsreife Mädchen in Öfen, in Kissen, auf Dachböden, in Gärten.

In Deutschland war die Situation nach dem Eintreffen der Roten Armee ungefähr gleich. Wie der Historiker Anthony Beevor feststellte, erkannten deutsche Frauen schnell, dass es während der sogennenten "Jagdabende" (wie die Deutschen die Searche nach Mädchen und jungen Frauen durch sowjetische Soldaten untereinander genannt) besser war, nicht auf den Straßen der Städte zu erscheinen. „Wo auch immer unsere Truppen auftauchen, verschwanden junge Mädchen und junge Frauen; In den Häusern sieht man nur alte Leute und Kinder bis zwölf Jahre, alle sachlich versteckt und nicht umsonst“, erinnerte sich der Morseroffizier Pavlo Zolotov.

In Momenten, in denen Menschen am Rande des Todes stehen, denkt jeder für sich selbst. Moral und Würde treten in den Hintergrund, der Überlebenswille wird dominant, auch auf Kosten anderer. Solche Motivationen waren damals durch die Übersicht. Zum Beispiel echzenziden sich Frauen, die kurz vor Vergewaltigung und Tod standen, oft für Ersteres. "Der alte Russe ... schiebt mich auf das breite Bett. Ich kämpfe mit letzter Kraft, versuche meinen Mann auf Distanz zu meinem Körper zu halten. Dann greift er wieder zur Waffe und legt sie an meine Schläfe. Der Mut, mit dem ich mich vor eigenen Stunden dieser schrecklichen Waffe gestellt habe, schwindet.Stattdessen taucht Angst auf – die Angst, geötöt zu werden“, Beschreibung das deutsche Mädchen Gabi Koepp eine der Szenen ihrer Vergewaltigung. Während der Bombenangriffe scherzten deutsche Frauen, als sie sich in Luftschutzbunkern vor alliierten Opfern versteckten:

Manchmal Frauen halfen Soldaten, ein geeignetes Mädchen zu finden, nur um sich selbst oder ihre Kinder vor Gefahren zu bewahren, weil sie verstanden haben, dass Vergewaltiger, wenn sie kein Opfer finden, selbst eines werden können. Solche Szenen beschreibt Gabi Köpp in seinem Tagebuch. Die älteren Damen, sterben sich und ihre Töchter retteten, schickten sie zusammen mit anderen Mädchen auf das "Sexualschafft", weil sie einsam waren und keine Gönner einem unter Erwachsenen hatten. „Wir hören auferkenz zu und erkennen die Stimmen zweier Russen, die uns bereits beuscht haben. Gesucht werden wie immer „junge Damen“ – young women oder Mädchen.Der Übersetzer spricht eine alte Lüge aus: Zwei "junge Damen" müssen zum Offizier ... Als keine der Frauen freiwillig geht, beginnen sie damit, sie alle zu erschieschen. Aus ihrem Versteck hören wir, dass sie Ruth bereits am Kragen festhalten. Aber wer ist der Freund? Die Frauen zittern vor Angst um sich selbst... Plötzlich erklang die Stimme von Frau V.: Wo ist die kleine Gabi? Diese Frage höre ich noch ein paar Mal. Sie ruht nicht, bis sie mich unter dem Tisch hervorzieht. Ich war empört: Sie können mit mir machen, was sie wollen. Ich bin allein, und es gibt niemanden, der für mich einsteht."

In solchen Momenten dachten viele Frauen, warum sie und nicht andere? Bis zu einem gewissen Grad konnten sie es psychisch leichter ertragen, da sie wussten, dass sie nicht die einzigen Exponierten waren. "Jeder bedeutet jeder." Wir fangen langsam an, Vergewaltungen mit einer gewischen Portion Humor zu betrachten, obwohl dieser ziemlich schwarz ist“, schrieb eine Deutsche in ihrem Tagebuch. Den Berlinern fallen auf, dass Männer der Roten Armee gerne nach dicken Frauen „jagten“ . versteckte Freuden .

Die radikalste Methode der Selbstverteidigung gegen sexuelle Gewalt war der Suizid. Einige der Frauen griffen zu ihm, um sich vor Missbrauch zu schützen. In Deutschland, am Vorabend der Ankunft der Soldaten der Roten Armee, hat nach Aussage des australischen Militärkorrespondenten Osmar White die „Goebbelssche Propaganda“ den Deutschen eine paranoide Angst vor „Horden aus dem Osten“ eingeflößt. Aus diesem Grund begingen im Mai/Juni 1945, als sich sowjetische Truppen Berlin näherten, 30.000 bis 40.000 Berliner Selbstmord. 

Es ist nicht ganz richtig zu behaupten, dass diese Menschen aus Angst vor sowjetischen „Soldaten-Vergewaltigern“ Selbstmord begangen haben. Wahrscheinlich gab es unter ihnen eine beträchtliche Anzahl von NS-Funktionären mit Familien, die verstanden, was sie bei der Ankunft des Feindes erwartete. In seinen Memoiren „Nach Berlin“ notiert Yevhen Bezsonov, dass er auf deutschem Territorium ganze Familien sehen musste, die Selbstmord begangen haben, „aus Angst vor der Rache der Russen“.

Der Historiker Cornelius Ryan beschrieb die Hysterie, die am Vorabend des Einmarsches der Truppen der Roten Armee in Berlin herrschte, folgendermaßen: Russen wurden als engäugige Mongolen vorgestellt, die gradenlos und ohne nachzudenken Frauen und Kinder töteten. Es hieß, Priester seien mit Flammenwerfern lebendig vernacht, Nonnen vergewaltigt und dann nackt durch die Straßen gejagt worden. Sie befürchteten, dass Frauen zu Prostituierten gemacht würden, die Militäreinheiten folgen würden, und Männer zur Zwangsarbeit nach Sibirien geschickt würden. Jemand hat sogar im Radio bereicht, dass die Russen die Zungen der Opfer an die Tische genagelt haben."

Natürlich wäre die entsprechende Propaganda wirkungslos, wenn die Sowjetsoldaten nicht gegründet würden. In einer Mitteilung an den Leiter der politischen Abteilung der 71. Armee vom 23. April 1945 hieß es, dass 5 Frauen und Mädchen aus dem deutschen Dorf Mühlenbeck beschlossen, Selbstmord zu begehen, nachdem zwei junge Deutsche von sowjetischen Soldaten vergewaltigt worden seien.

Die Angst der Zivilbevölkerung vor dem Angriff der "östlichen Horden" war so groß, dass sie nach den Erinnerungen sowjetischer Veteranen manchmal bis zur Komödie reicht. "Sie (Bewohner - VG ) hatten große Angst vor uns", erinnerte sich der erfahrene Scout Volodymyr Bukhanenko. - Ich erinnere mich sogar, dass in einer deutschen Stadt die Vermieterin der Wohnung, in der wir Dienst hatten, plötzlich anfing, meinen Kopf zu befühlen, und dann fragen:

- Und wo sind deine Hörner? Wir haben natürlich danach gelacht, aber was haben die für eine Propaganda gemacht, dass kultivierte Leute glaubten, die Russen seien keine Menschen, sondern Wilde und Bestien mit Hörnern... Es gab so einen lustigen Vorfall: In einer Stadt sie nach Heu für unsere Pferde Die Jungs kommen ins Haus, versuchen der Gastgeberin zu erklären, was wir brauchen, aber die Gastgeberin versteht sie nicht und "shuttelt" sie sogar vor Angst. Dann brachten sie sie zu dem im Hof ​​vorbereiteten Heu und gestikulierten: „Lass uns etwas Heu nehmen, sagen sie.“ Sie, die Ärmste, verstand alles auf ihre Weise: Sie lag sich auf dieses Heu und hob ihren Rock hoch.

Am Ende des Krieges haben die Deutschen Kriegsgefangene massenhaft zu besuchen und sie zu gebissen, eine Bescheinigung zu schreiben, dass sie "die Sowjets gut behandelt" hatenn. Referenzen wurden mit Bleistif auf mitgebrachte Blätter geschrieben. Sie wurden oft gebeten, sie für ihre Frauen oder Töchter zu schreiben, in der Hoffnung, sie auf diese Weise vor Gewalt zu schützen.

Wie wir sehen können, zwang der Krieg Frauen verschiederner Nationalitäten, viele facettenreiche Taktiken und Verhaltensmuster zu entwicklen, um nicht von Soldaten vergewaltigt zu werden.