Гельфанд Владимир. Дневник 1941-1946/пресса

Дніпропетровський національний історичний музей ім. Д.І. Яворницького "Музей і відвідувач: методичні розробки, сценарії, концепції. Листи з 43-го"

22 травня 2009

Упорядники: Капустіна Н.І., Гайда, Л.О.

Рецензент: В.Б. Врублевська, доцент Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв України (Київ).

Редакційна колегія: Капустіна Н.І., Бекетова В.М., Малієнко Ю.М.

Фотографії: Ю.В. Воротніков, О.Я. Слуцкер, О.О. Шугуров, Д.В. Авер’янов, Ю.М. Малієнко, С. Гуназа.

Верстка та дизайн: Ю.М. Малієнко

Музей і відвідувач: методичні розробки, сценарії, концепції. — Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2005. — 148 с.

У книзі зібрані узагальнюючі статті, програми, сценарії масових науково-просвітницьких заходів Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького, що дають певне уявлення про роботу музею впродовж 1990-2000-х рр. в галузі популяризації історії і культури краю, цінних музейних предметів і колекцій з фондового зібрання, які відтворюють різні аспекти минулого, життя мешканців регіону в усьому його розмаїтті. Збірник призначений для музеєзнавців, педагогів, істориків, краєзнавців.

Видання здійснено за фінансової підтримки Міністерства культури і туризму України.

Вступ

На початку 90-х років ХХ ст. в нашому суспільстві відбулися кардинальні зміни, які не могли не відбитися на стані музеїв, розвитокві музейної справи в Україні. Не беручі до уваги економічні проблеми (економічна криза, різка матеріальна диференціація суспільства), музеї зіткнулися із серйозною конкуренцією з боку засобів масової інформації, а також вимушені були враховувати падіння загальної культури суспільства. В цій ситуації музеї постали перед проблемою пошуку нових, більш різноманітних форм роботи з відвідувачами, не обмежуючись лише лекціями та екскурсіями. Цьому сприяли проведені в музеї соціологичні дослідження “Музей і діти”, “Музей і відвідувач”, психолого-соціологічні дослідження ефективності музейних програм і занять для школярів. Як результат даних досліджень, в галузі науково-просвітницької роботи музею протягом 1990 років розроблені і впроваджені в музейну діяльність: багатопрофільна програма “Музей і діти”, гра-вікторина “Джерело”, студія для молодших школярів “Жива глина”, заняття для дітей і батьків “Сімейний музейний абонімент”, тематичні вечори з елементами музейно-театрального дійства під рубрикою “Музейна вітальня”, музейне свято просто неба “Чисті джерела”. В даному виданні узагальнені напрацювання музею в науково-просвітницькій діяльності та зібрані найбільш цікаві концепції, програми методичні розробки, сценарії.

Листи з 43-ого

Виховання поваги до подвигу тих, хто захищав нашу Батьківщину в р. Великої Вітчизняної війни, шанобливого ставлення до ветеранів.
На основі оригінальних фронтових листів, що зберігаються в фондах музею пісень та поезії дати можливість дітям емоційно сприйняти той період.

МЕТОД: занурення в епоху
ЕКСПОНАТИ

Репродуктор.
Гасова лампа.
Патефон.
Платівка з піснями воєнних років.
Листи воєнних років.
Морквяний чай.
Черствий хліб (сухарі).

Музейний співробітник: Діти, сьогодні ми перенесемось в мину далекі роки, коли ваші дідусі і бабусі були дуже молодими. Закінчили ш мріяли про мирну працю і про чисте небо. Але в червні 1941 року в їх увірвалась сувора, жорстока війна. Ось такі репродуктори, схожі на великі тарілки, принесли страшну звістку про війну (діти розглядають репродуктор). годні, напередодні визволення м. Дніпропетровська від німецько-фашист загарбників, ми зібрались біля цього столу, на якому музейні предмети і справжні фронтові листи. Вони дійшли до нас через роки.
Репродуктор, гасова лампа, патефон, листи, хліб… Ці предмети и переносять нас у далекі воєнні роки, в кімнату, де знаходяться ваші ровесники з 1943 року.
Вечоріє… треба увімкнути світло, але його немає, і ми запалюємо лампу. Ви з нетерпінням чекаєте випуску останніх новин: що на фронт? Де знаходяться німці? Скільки підбито гармат, танків? Де рідні?
В той далекий від нас день з репродуктора пролунало повідомлення визволення Дніпропетровська від німецько-фашистських загарбників. Сталося це 25 жовтня 1943 року.
(Зачитується наказ Верховного Головнокомандуючого).
Ваші ровесники з 1943 року в той день дуже багато говорили і життя, про війну, перечитували листи своїх рідних з фронту.
Листи з фронту… їх писали на привалах, у хвилини відпочинку між боями. Як це було?… Бійці в землянках, хто як влаштувався. Горить на саморобному столі маленький каганець. Хтось тихенько грає на гармошці, хтось шиє, хтось пише листа рідним і коханим.
Фронтові листи… Подивіться які вони! Не завжди були чорнила, писали олівцем. Паперу мало, його берегли. Цей папір і для листа, він одночасно і конверт. Складали листи трикутником чи навпіл. Марки не було. Обов’язково штамп: «Перевірено воєнною цензурою». Були і листи-листівки… (Діти розглядають фронтові листи).
Давайте прочитаємо ці листи, доторкнемось до минулого цих людей і їх близьких.
(Музейний співробітник вмикає патефон і ставить платівку з піснею К. Лістова «Землянка»). Музейний співробітник: Перед вами лист гвардії майора Михайла Лукіча Величая, Героя Радянського Союзу, удостоєного цього почесного звання при форсування Дніпра і бої на плацдармі в районі сіл Військове-Вовніги. Народився і виріс він в селянській сім’ї у селі Лютенька Полтавської області,працював на шахтах Донбасу. Став кадровим військовим. В 1943 році у складі 35 гвардійської стрілецької дивізії форсував Дніпро.
(Музейний співробітник чи хтось з дітей читають лист М.Л. Величая з фронту дружині від 20.08.1943р.)

«…Знаходжусь у строю, керую боєм. Б’ю фашистів і буду бити їх поки б’ється моє серце…»

Учасником форсування Дніпра був і С. Ф. Ярмак. Ось його лист.
Сергій Федорович народився в Харківській області, до війни працював на Харківському авіаційному заводі. Його бойовий шлях розпочався у лютому 1943 року у складі 25 гвардійської стрілецької дивізії. У боях на Дніпрі мінометний розрахунок С. Ярмака, відбиваючи численні атаки гітлерівців, знищив кілька десятків фашистів. У лютому 1944 року у тяжких боях біля с. Журавки на Кіровоградщині Ярмак був смертельно поранений. Він загинув на 21 році свого життя.
(Лист С. Ярмака з фронту рідним)

«…Як я вам уже писав, знаходжусь на правому березі Дніпра. Б’ємо німців щохвилини, як тільки фріци з’являються, відкриваємо ураганний вогонь… Як не намагались скинути нас у Дніпро, нічого не вийшло. Всі їх атаки відбиті з великими для них втратами в живій силі і техніці…»

(Музейний співробітник вмикає патефон і ставить платівку з піснею «Темная ночь» муз. І. Богословського, сл. Агатова).
Музейний співробітник: А ось листи учасника форсування Дніпра, командира артилерійського підрозділу майора Постного Олексія Володимировича.
(Один з школярів читає лист О.В. Постного донці Ларисі від 22.09.1943р.)

«…Тебе твій батько не проводжав у перший день у школу, але ти твердо знаєш, де він. Ти твердима кроками пішла в школу вчитися, як я твердими кроками пішов на фронт знищити фашистську гадину, визволяти свою рідну землю…».

А ось що писав Олексій Володимирович своїй дружині в листі від 20.07.1945 р.:

«А якщо, люба Фросю, прийдеться скласти мені голову, адже війна, ти знаєш, що твій чоловік боровся як більшовик, не знаючи страху, боровся за Батьківщину, за щастя дітей, матерів… А взагалі, я з перемогою повернусь додому. «Жди меня и я вернусь, только очень жди…» Люба, всього не напишеш, після війни буду довго про все розповідати… А ручка валиться з рук, третю добу не спав. Боротьба уперта, жорстока. Пиши, люба, багато. На полі бою радісно читати листи.»

(Учень читає вірш К. Симонова «Жди меня»).
Музейний співробітник: Листи з фронту… Вони проникнуті піклуванням і любов’ю до рідних, ненавистю до ворога і великою вірою в перемогу над фашистською Німеччиною. Ці листи (показує) адресовані на фронт Гельфанду Володимиру Натановичу, командиру мінометного взводу 301 стрілецької дивізії Білоруського фронту, учаснику визволення Миколаєва, Нікополя, Одеси, Берліну. Лист від учительки з СШ № 80 м. Дніпропетровська О.М. Грекової «…Дуже приємно, зустріти своїх «пташенят», які вже вбралися у пір’я, і навіть перебувають у військових званнях. Ти переді мною у 2-х планах, той мій Вова, про якого весь час приходиться говорити по батьківській лінії, чи той, що читав свої вірші на якомусь вечорі, і Вова — військовий,учасник героїчних битв…»
Ці два листи послав на фронт Володимиру його батько Н. Гельфанд (Діти розглядають листи, їм пропонують їх зачитати).
Діти, з цих листів на фронт ми дізналися, що рідні описували своє нелегке життя в тилу, писали про працю в ім’я перемоги і про надію на близьку зустріч.
Як було там, у тилу, на окупованій території? Багато чого не вистачало. Було холодно. Голод. Звичних для нас речей, продуктів не було. Навіть чай рідкістю, пили просто окріп. У серпні 1941 року фашисти увірвались до Дніпропетровська. Вони руйнували і грабували заводи, інститути, театри, було зруйновано і спалено понад 600 будинків, 17 шкіл. Прийшли чорні дні окупації. Автомат і шибениці були головними засобами «переконання» в арсеналі гітлерівців. Будь-яке, з орлом і свастикою, оголошення окупаційної влади закінчувалось словами «За непокору — розстріл». І ось перед вами одне з таких оголошень. (Зачитується).
За період окупації у Дніпропетровську було розстріляно 75 тис. жителів. Багатьох радянських людей, особливо молодь вивезли на роботу до Німеччини. Попала у табір праці і юна жителька Павлоградського району Ніна Лубенська.
(Музейний співробітник показує лист, надісланий з Німеччини в Павлоградський район Василю Лебединському від 27. V. 1943р.). (Орфографія оригіналу)

«…Васічка ох як задумаєм яка жизнь була на рідній землі то серце заболить та з наших очей поллються гарячі сльози. Ой Васічка мій дорогий, та за що ж пропадають наші молоді літа, за що в’яне наша краса…».

Ще одна листівка з табору праці Рибкіної Віри рідним у Павлоград 25.VIII.1943 р.
(Музейний співробітник зачитує його):

«Моя ріднесенька мамуся й братик й сестрички. Як болить серце коли згадаєш Ваше життя. Мені здається що в Вас не має часу за тяжкою німецькою роботою і в гору глянуть…»

В роки війни у місті, по селах на окупаційній території було дуже важко. Інколи нічого було їсти. Маленький шматочок черствого хліба, картоплина чи картопляні очистки, морквяний чай. Тільки уві сні голод не мучив. На цьому столі лежать продукти, які і діти, і дорослі їли всього один раз на день.
Але, не дивлячись на всі труднощі, люди були співчутливими, ділились останнім, якщо когось спіткала біда. У мене в руках два солдатських листа-трикутника (показує). Ці листи одержала сім’я Дудченко від воїнів Червоної Армії Д. Рискіна і Ю. Мадримова. Восени 1941 року вони були на лікуванні у шпиталі в Синельниковому. Коли фашисти захопили місто, Любов Дудченко, яка працювала у шпиталі, на свій страх і ризик залишила Ю. Мадримова у себе вдома. Вся сім’я опікувалася пораненим. Рани загоїлись і Юсуп повернувся в свою частину. А Дмитро Рискін утік зі шпиталю, коли там вже хазяйнували фашисти. І куди б не закинули військові дороги цих солдат, вони обов’язково надішлють звістку про себе українській сім’ї.
(Зачитується лист А. Дудченко від Ю. Мадримова у Синельникове від 1.02.1944 р.)
(Орфографія оригіналу) «…спасибо вам то что я от вас одно открутка получил. Я был очень рады, как свой родной мат с отцою. …Это писмо я сам написал Ваш сынок Юсуп…»
Зачитується лист А. Дудченко від Д. Рискіна у Синельникове від 23.11.1944р.)

Здравствуйте товарищи Люба, Даша и остальные, которых звать не знаю, но это не важно то, что эти люди в лице Вас и других спасли наши жизни когда мы лежали голодные, раненые в Синельниковской больнице…».

Музейний співробітник: Фронтові записи, листи… В них відбиток неповторного життя. Вони хвилюють своєю чистотою і щирістю. І сьогодні, прочитавши ці листи, ми доторкнулись до життя їх авторів.
А зараз я увімкну патефон, поставлю платівки, і ми послухаємо пісні і музику років війни. Спробуємо морквяний чай і сухарі.
(Звучать пісні у виконанні К. Шульженко, Л. Утьосова, М. Бернеса, тощо).
Музейний співробітник: Ви пили коли-небудь морквяний чай? Ось його рецепт. Моркву труть на терці, сушать, потім заварюють. А їли картопляні очистки? Навряд чи… Очистки миють і варять, солять. І їсти ви цього не станете — очистки гіркі, вони зовсім не найкраща страва. А це хлібні сухарі. (діти п’ють морквяний чай, їдять сухарі).
Діти, наша зустріч з минулим підходить до кінця. Ми повертаємось у наш час, але завжди будемо пам’ятати воїнів Червоної Армії, радянських людей, які принесли нашому місту довгоочікуване визволення. З того часу відбулось багато змін, зараз з’являються досі не відомі, іноді трагічні, суперечливі, шокуючи відомості про ту війну. Але здається, відношення до тих, хто здобув перемогу попри все, не може бути суперечливим. В пам’яті народиш назавжди залишаться імена наших співвітчизників, воїнів, які винесли на собі всі труднощі війни, і які виконали свій обов’язок перед Батьківщиною.

Л.І. Бондаренко-методи; ідея — Н.І. Капустіна — завідуюча науково-просвітницьким відділом

Музейный сотрудник Дети, сегодня мы перенесемся в мину далекие годы, когда ваши дедушки и бабушки были очень молодыми. Закончили ш мечтали о мирном труде и об чистое небо. Но в июне 1941 года в их ворвалась суровая, жестокая война. Вот такие репродукторы, похожие на большие тарелки, принесли страшную весть о войне (дети рассматривают репродуктор). способны, накануне освобождения. Днепропетровска от немецко-фашист захватчиков, мы собрались у этого стола, на котором музейные предметы и настоящие фронтовые письма. Они пришли к нам через годы.
Репродуктор, керосиновая лампа, патефон, письма, хлеб ... Эти предметы и переносят нас в далекие военные годы, в комнату, где находятся ваши ровесники с 1943 года.
Вечереет ... надо включить свет, но его нет, и мы зажигаем лампу. Вы с нетерпением ждете выпуска последних новостей: что на фронт? Где находятся немцы? Сколько подведены пушек, танков? Где родные?
В то далекое от нас день из репродуктора прозвучало сообщение освобождения Днепропетровска от немецко-фашистских захватчиков. Произошло это 25 октября 1943.
(Зачитывается приказ Верховного Главнокомандующего).
Ваши ровесники с 1943 года в тот день очень много говорили и жизни, о войне, перечитывали письма своих родных с фронта.
Письма с фронта ... Их писали на привалах, в минуты отдыха между боями. Как это было? ... Бойцы в землянках, кто как устроился. Горит на самодельном столе маленький ночник. Кто-то тихонько играет на гармошке, кто-то шьет, кто-то пишет письмо родным и любимым.
Фронтовые письма ... Посмотрите какие они! Не всегда были чернила, писали карандашом. Бумаги мало, его берегли. Эта бумага и для письма, он одновременно и конверт. Составляли письма треугольником или пополам. Марки не было. Обязательно штамп: «Проверено военной цензурой». Были и письма-открытки ... (Дети рассматривают фронтовые письма).
Давайте прочитаем эти письма, коснемся прошлого этих людей и их близких.
(Музейный сотрудник включает патефон и ставит пластинку с песней К. Листова «Землянка»).Музейный сотрудник Перед вами письмо гвардии майора Михаила Лукича Величая, Героя Советского Союза, удостоенного этого почетного звания при форсировании Днепра и бои на плацдарме в районе сел Военное-Вовниги. Родился и вырос он в крестьянской семье в селе Лютенька Полтавской области, работал на шахтах Донбасса. Стал кадровым военным. В 1943 году в составе 35 гвардейской стрелковой дивизии форсировал Днепр.
(Музейный сотрудник или кто-то из детей читают письмо М.Л. Величая с фронта жене от 20.08.1943р.)

Участником форсирования Днепра был и С. Ф. Ярмак. Вот его письмо.
Сергей Федорович родился в Харьковской области, до войны работал на Харьковском авиационном заводе.Его боевой путь начался в феврале 1943 года в составе 25 гвардейской стрелковой дивизии. В боях на Днепре минометный расчет С. Ярмака, отражая многочисленные атаки гитлеровцев, уничтожил несколько десятков фашистов. В феврале 1944 года в тяжелых боях у с. Журавки на Кировоградщине Ярмак был смертельно ранен. Он погиб на 21 году своей жизни.
(Письмо С. Ярмака с фронта родным)

(Музейный сотрудник включает патефон и ставит пластинку с песней «Темная ночь» муз. И. Богословского, сл. Агатовая).
Музейный сотрудник: А вот письма участника форсирования Днепра, командира артиллерийского подразделения майора Постного Алексея Владимировича.
(Один из школьников читает письмо А.В. Постного дочери Ларисе от 22.09.1943р.)

А вот что писал Алексей Владимирович своей жене в письме от 20.07.1945 г .:

(Ученик читает стихотворение К. Симонова «Жди меня»).
Музейный сотрудник: Письма с фронта ... Они проникнуты заботой и любовью к родным, ненавистью к врагу и большой верой в победу над фашистской Германией. Эти письма (показывает) адресованы на фронт Владимир Натанович Гельфанд, командиру минометного взвода 301 стрелковой дивизии Белорусского фронта, участнику освобождения Николаева, Никополя, Одессы, Берлина. Письмо от учительницы с СШ № 80 м. Днепропетровская А.Н. Грековой «... Очень приятно, встретить своих« птенцов », которые уже нарядились в перья, а также находящиеся в воинских званиях. Ты передо мной в 2-х планах, то мой Вова, о котором все время приходится говорить по отцовской линии, тот, что читал свои стихи на каком вечере, и Вова - военный, участник героических сражений ... »
Эти два письма послал на фронт Владимиру его отец Н. Гельфанд (Дети рассматривают письма, им предлагают их зачитать).
Дети, из этих писем на фронт мы узнали, что родные описывали свою нелегкую жизнь в тылу, писали о труде во имя победы и о надежде на близкое встречу.
Как было там, в тылу, на оккупированной территории? Многое не хватало. Было холодно. Голод. Привычных для нас вещей, продуктов не было. Даже чай редкостью, пили просто кипяток. В августе 1941 года фашисты ворвались в Днепропетровск. Они разрушали и грабили заводы, институты, театры, было разрушено и сожжено более 600 домов, 17 школ. Пришли черные дни оккупации. Автомат и виселицы были главными средствами «убеждения» в арсенале гитлеровцев. Любое, с орлом и свастикой, объявления оккупационных властей заканчивалось словами «За неповиновение - расстрел». И вот перед вами один из таких объявлений. (Зачитывается).
За период оккупации в Днепропетровске расстреляли 75 тыс. Жителей. Многих советских людей, особенно молодежь вывезли на работу в Германию. Попала в лагерь труда и юная жительница Павлоградского района Нина Лубенский.
(Музейный сотрудник показывает письмо, посланное из Германии в Павлоградский район Василию Лебединском от 27 V. 1943г.). (Орфография оригинала)

Еще одна открытка из лагеря труда Рыбкиной Веры родным в Павлоград 25.VIII.1943 г..
(Музейный сотрудник зачитывает его):

В годы войны в городе, в селах на оккупированной территории было очень трудно. Иногда нечего было есть.Маленький кусочек черствого хлеба, картофелина или картофельные очистки, морковный чай. Только во сне голод не мучил. На этом столе лежат продукты, и дети, и взрослые ели всего один раз в день.
Но, несмотря на все трудности, люди были сочувствующими, делились последним, если кого-то постигла беда. У меня в руках два солдатских письма-треугольника (показывает). Эти письма получила семья Дудченко от воинов Красной Армии Д. Рыскина и Ю. Мадримова. Осенью 1941 года они были на лечении в госпитале в Синельниково. Когда фашисты захватили город, Любовь Дудченко, которая работала в госпитале, на свой страх и риск оставила Ю. Мадримова у себя дома. Вся семья занималась раненым.Раны зажили и Юсуп вернулся в свою часть. А Дмитрий Рыскин сбежал из госпиталя, когда там уже хозяйничали фашисты. И куда бы ни забросили военные дороги этих солдат, они обязательно пришлют знать о себе украинской семьи.
(Зачитывается письмо А. Дудченко от Ю. Мадримова в Синельниково от 1.02.1944 г.)
(Орфография оригинала) «... спасибо вам то что я от вас равно открутки получил. Я был очень рады, как свой родной мат с отцою. ... Это писмо я сам написал Ваш сынок Юсуп ... »
Зачитывается письмо А. Дудченко от Д. Рыскина в Синельниково от 23.11.1944р.)

Музейный сотрудник: Фронтовые записи, письма ... В них отпечаток неповторимой жизни. Они волнуют своей чистотой и искренностью. И сегодня, прочитав эти письма, мы прикоснулись к жизни их авторов.
А сейчас я включу патефон, поставлю пластинки, и мы послушаем песни и музыку военных лет. Попробуем морковный чай и сухари.
(Звучат песни в исполнении К. Шульженко, Л. Утесова, М. Бернеса и т.д.).
Музейный сотрудник: Вы пили когда-нибудь морковный чай? Вот его рецепт. Морковь трут на терке, сушат, затем заваривают. А ели картофельные очистки? Вряд ли ... Очистки моют и варят, солят. И есть вы этого не станете - очистки горькие, они совсем не лучшее блюдо. А это хлебные сухари. (дети пьют морковный чай, едят сухари).
Дети, наша встреча с прошлым подходит к концу. Мы возвращаемся в наше время, но всегда будем помнить воинов Красной Армии, советских людей, которые принесли нашему городу долгожданное освобождение. С тех пор произошло много изменений, сейчас появляются до сих пор не известны, иногда трагические, противоречивые, шокируя сведения о той войне. Но кажется, отношение к тем, кто одержал победу вопреки всему, не может быть противоречивым. В памяти родишь навсегда останутся имена наших соотечественников, воинов, вынесли на себе всю тяжесть войны, и которые выполнили свой долг перед Родиной.

Л.И. Бондаренко-методы; идея - Н.И. Капустина - заведующая научно-просветительским отделом

Источник: Музей и посетитель: методические разработки, сценарии, концепции. - Днепропетровск: АРТ-ПРЕСС, 2005. - 148 с.