| Масові зґвалтування радянськими військовими німецьких жінок в Берліні під час Другої світової війни | ||
 |
||
| Російський більшовизм чи комунізм – це явище в світовій історії, яке принесло чимало горя народам Європи. Можливо навіть більше, ніж німецький нацизм. Однією з тем, яка тривалий час замовчувалася, але яка вимагає, щоб про неї дізналося якомога більше людей, є зґвалтування радянськими військовими німецьких жінок під час окупації Німеччини, зокрема, Берліна. Детальніше про цю похмуру сторінку історії міста розповість видання iberlin.eu. | ||
|
|
||
Історія та статистика згвалтуванньЯк зазначає видання ВВС, масові зґвалтування під час воєнних дій – це непоодиноке явище і воно спостерігалося і до ХХ ст. Але найбільший феномен масових зґвалтувань в історії стався саме в Німеччині в 1944-1945 рр. І основну вину за цей злочин несуть переважно радянські військові, хоча такі випадки були й серед американських, британських та частково французьких військових. Перед приходом радянської армії німецькі жінки жартували, що “краще росіянин на мені, ніж янкі наді мною”. Тобто, вони вважали, що краще бути зґвалтованою, ніж американці й далі будуть їх бомбардувати. Але коли прийшли радянські солдати, то реальність виявилась більш похмурою. |
||
 |
||
|
Кількість зґвалтованих оцінюють від десятків тисяч до 2 млн (можливо, ця цифра неточна, адже 1,4 мільйона жінок зґвалтували лише у Східній Пруссії, Померанії і Сілезії та понад 100 тис. в Берліні). Насильству піддалися німецькі жінки віком від 8 до 80 років. Приблизно вирахувати кількість зґвалтованих можливо за кількістю абортів, які були зроблені в цей час. Лише в Берліні їх було зроблено понад 100 тис. Майже 10 тис. жінок загинуло в результаті абортів. Інформацію про кількість випадків насилля над жінками вдалося отримати від німецьких лікарів, які вели записи про кількість зґвалтованих. Дані двох німецьких госпіталів Берліна свідчать, що кількість жертв у німецькій столиці становила від 95 до 130 тисяч. Лікарі також звертають увагу, що кожна 10-та жінка померла, бо не змогла винести наруги над собою. Серед інших записів про насильство трапляються зроблені дитячими руками.Одна з дівчаток пише, що її зґвалтували вдома, у вітальні, на очах у батьків. В місті Троєнбрітцені під час святкування «дня пабєди» радянські солдати зґвалтували сотні місцевих дівчат. Коли ж було вбито радянського офіцера, то 88 осіб чоловічої статі (за іншими даними, близько 1000 осіб) були заарештовані та розстріляні лише через підозру у вбивстві. В Угорщині, де також були радянські військові, командування дало наказ стримувати сексуальні злочини серед солдатів та офіцерів. Але на цей час тисячі угорок були зґвалтовані військовослужбовцями армії робітників та селян. Саме в цій країні міста та села піддавали на 3 дні грабунку та сексуальному насильству за бажання опиратися. Зокрема, в Будапешті було зґвалтовано понад 50 тис. жінок. Насилля чинилося не лише над німкенями, а й над українськими, білоруськими, польськими жінками, яких влада Рейху вивезла в Німеччину на роботу. Так, завдяки рапорту начальника політичного відділу Першого Українського фронту є інформація про ґвалтування цих жінок своїми ж солдатами. Вони молилися про визволення, а червоноармійці їх ґвалтували й знущалися з них. Англійський історик Ентоні Бівер знайшов звіти радянських нкведистів, які надсилалися Лаврентію Берії, про епідемію сексуального насильства на території Німеччини. Ця інформація передавалася Сталіну. Жінки намагалися вбивати себе та своїх дітей, щоб уникнути долі бути зґвалтованими. |
||
 |
||
Історична полемікаБезумовно, в срср питання насильства над німецькими та угорськими жінками (не лише над ними було здійснено акти наруги) замовчувалося. Навіть більше, в країнах, які контролювалися радянською владою, істориків та журналістів переслідували за бажання кинути тінь на велику та могутню Червону армію, яка захистила світ від нацизму. Після розвалу союзу в пострадянських країнах питання зґвалтування жінок поволі піднімається на поверхню. Деякі російські історики припускають, що такі факти могли мати місце, але не в такій кількості, як подають європейські та американські історики. А тому вони критикують джерела, які використали їх колеги з Заходу, а також методику підрахунку. Англійський історик Річард Овері вважає, що така позиція російських істориків пов’язана з бажанням росіян продовжувати писати історію, як переможці, а також через те, що вони вважають, що радянські солдати справедливо помстилися німцям за злочини, які останні вчиняли на території срср. В Німеччині питання зґвалтування жінок та виселення німців з Східної Пруссії і перетворення її на радянський анклав Калінінград було важливою темою для обговорень в суспільстві. Німців в цій дискусії зображували як жертв. Після 60-х років німецькі ліві спробували зсунути дискурс з питання німців-жертв, до засудження нацистського минулого та зображення себе злочинцями. Габріела «Габі» КьоппРозповідаючи про наругу над німецькими жінками під час Другої світової війни, можна використати, як приклад, історію Габріели «Габі» Кьопп – німецького фізика та авторки автобіографії. Дівчинка народилася на кордоні між провінцією Позен і Західною Пруссією. 26 січня 1945 року Габріела разом з сестрою переїхала вглиб Німеччини, щоб врятуватися від наступаючих радянських військ, бо «слава» про їх злочини випереджала їх просування. Потяг, в якому вони їхали, був атакований та зупинений. Сестра зникла, а Габріела 14 днів провела в руках радянських «захисників», де її неодноразово ґвалтували. Далі вона змогла втекти і в Гамбурзі знайшла свою матір, яка заборонила їй розповідати про ці злочини. Лише в 1992 р. вона написала про зґвалтування та втечу. |
||
 |
||
«Жінка в Берліні»Іншим прикладом наруги над німецькими жінками є автобіографія Марти Гіллерс, яка з 20 квітня до 22 червня 1945 року перебувала в Берліні та була неодноразово ґвалтована. Жінка описує перебування в бомбосховищі, звичайних німців, нестачу їжі, повітряні нальоти, ґвалтування жінок та дівчат і її саму. Вона говорить про межу між зґвалтуванням та проституцією, яка в цей час стирається. Гіллерс говорить про це, як про «спання на їжі». Військові борються між собою за право мати постійну жінку. Платять за це за допомогою алкоголю, цигарок, їжі. Жінки намагаються знайти одного солдата, який би їх захищав і не віддавав усім. В книзі показуються різні солдати та офіцери: від добрих до розпусників та п’яниць. |
||
 |
||
Злочини в БерлініЦікавими є свідчення радянського офіцера, лейтенанта-єврея Володимира Гельфанда з України. В його щоденнику розповідається про відсутність дисципліни в радянській армії, воші, антисемітизм, злодійство, нестачу їжі. Під час підготовки до наступу на Берлін його підрозділ взяв в полон німецький жіночий батальйон. Очевидець пише, що жінки хотіли помститися за своїх чоловіків і тому їх варто було б стратити за це. Перебуваючи в Берліні, Володимир Гельфанд побачив групу жінок, яка намагалася кудись переїхати. Вони розповіли йому про випадки зґвалтування в першу ніч приходу Червоної армії. Ґвалтували і молоді, і старші. Одна з дівчат запропонувала офіцерові залишитися з ними і захищати їх. Зґвалтування в Німеччині тривали і після літа 1945 р., хоча в цей час деяких військових почали карати за цей злочин. Насильство припинилося лише після 1947-1948 рр., коли командування вивело солдатів з міст та зосередило на охороні таборів та постів.
|
||
| berlinfuture.eu berlinka.info berlinname.eu berlintrend.eu berlinski.net berlin1.one berlinyes.eu iberlin.eu |
© Я
© Andriy Borodiy
Автор: Андрей Бородий
10 августа 2023 года
Российский большевизм, или коммунизм, — явление мировой истории, принёсшее немало горя народам Европы. Возможно, даже больше, чем немецкий нацизм. Одна из тем, о которых долго умалчивали, но о которых необходимо узнать как можно большему числу людей, — изнасилования немецких женщин советскими военнослужащими во время оккупации Германии, в частности Берлина. Подробнее об этой мрачной странице истории города рассказывает издание iberlin.eu.
Содержание: История и статистика изнасилований; Историческая полемика; Габриэла «Габи» Кёпп; «Женщина в Берлине»; Преступления в Берлине.
Как отмечает Би-би-си, массовые изнасилования во время военных действий — не единичное явление: они происходили и до XX века. Однако, по утверждению автора, самый масштабный случай массовых изнасилований в истории произошёл именно в Германии в 1944–1945 годах. Основную ответственность за эти преступления он возлагает на советских военнослужащих, хотя подобные случаи имели место также среди американских, британских и некоторых французских военнослужащих.
До прихода Советской армии немецкие женщины шутили, что «лучше русский на мне, чем янки надо мной». Иными словами, они считали, что лучше подвергнуться изнасилованию, чем продолжению американских бомбардировок. Однако с приходом советских солдат действительность оказалась ещё мрачнее.
Число изнасилованных женщин оценивается от десятков тысяч до двух миллионов (возможно, эта цифра неточна: по приводимым в статье сведениям, 1,4 миллиона женщин были изнасилованы в Восточной Пруссии, Померании и Силезии, а более 100 тысяч — в Берлине). Насилию подвергались немецкие женщины в возрасте от восьми до восьмидесяти лет. Приблизительное число пострадавших пытаются определить по количеству абортов, сделанных в этот период. Только в Берлине их было проведено более 100 тысяч. Почти 10 тысяч женщин, как утверждается в публикации, погибли вследствие абортов.
Сведения о количестве случаев насилия над женщинами удалось получить от немецких врачей, которые вели записи о пострадавших. Данные двух берлинских больниц указывают на то, что число жертв в немецкой столице составляло от 95 до 130 тысяч. Врачи также отмечали, что каждая десятая женщина умерла, не выдержав пережитого. Среди других записей о насилии встречаются и свидетельства, написанные детьми. Одна девочка сообщала, что её изнасиловали дома, в гостиной, на глазах у родителей.
В городе Тройенбрицен во время празднования «дня победы» советские солдаты, согласно статье, изнасиловали сотни местных девушек. После убийства советского офицера 88 мужчин (по другим сведениям, около тысячи человек) были арестованы и расстреляны по одному лишь подозрению в причастности к убийству.
В Венгрии, где также находились советские войска, командование приказало пресекать сексуальные преступления солдат и офицеров. Однако к тому времени военнослужащие Рабоче-крестьянской армии уже изнасиловали тысячи венгерских женщин. В статье утверждается, что города и сёла, пытавшиеся сопротивляться, на три дня подвергались разграблению и сексуальному насилию. В частности, в Будапеште было изнасиловано более 50 тысяч женщин.
Насилие совершалось не только над немками, но и над украинками, белорусками и польками, которых власти рейха вывезли на работы в Германию. Так, благодаря рапорту начальника политотдела Первого Украинского фронта имеются сведения об изнасилованиях этих женщин советскими солдатами. Женщины молились об освобождении, а красноармейцы насиловали их и издевались над ними.
Британский историк Энтони Бивор обнаружил отчёты сотрудников советского НКВД, направлявшиеся Лаврентию Берии, об эпидемии сексуального насилия на территории Германии. Эту информацию передавали Сталину. Женщины пытались покончить с собой и убить своих детей, чтобы избежать изнасилования.
Безусловно, в СССР вопрос насилия над немецкими и венгерскими женщинами (жертвами были не только они) замалчивался. Более того, в странах, находившихся под контролем советской власти, историков и журналистов преследовали за попытки бросить тень на великую и могущественную Красную армию, защитившую мир от нацизма. После распада Советского Союза в постсоветских странах тема изнасилований женщин постепенно стала обсуждаться публично.
Некоторые российские историки допускают, что подобные факты могли иметь место, но не в тех масштабах, о которых пишут европейские и американские исследователи. Поэтому они критикуют использованные западными коллегами источники, а также методику подсчётов. Британский историк Ричард Овери полагает, что такая позиция российских историков связана с желанием россиян и дальше описывать историю с точки зрения победителей, а также с представлением о том, что советские солдаты справедливо отомстили немцам за преступления, совершённые теми на территории СССР.
В Германии изнасилования женщин, выселение немцев из Восточной Пруссии и превращение этой территории в советский анклав — Калининград — стали важными темами общественного обсуждения. В ходе этих дискуссий немцев изображали жертвами. После 1960-х годов немецкие левые попытались сместить акцент с представления о немцах как жертвах на осуждение нацистского прошлого и признание себя виновниками преступлений.
Говоря о насилии над немецкими женщинами во время Второй мировой войны, можно привести в пример историю Габриэлы «Габи» Кёпп — немецкого физика и автора автобиографии. Девочка родилась на границе между провинцией Позен и Западной Пруссией. 26 января 1945 года Габриэла вместе с сестрой отправилась вглубь Германии, спасаясь от наступающих советских войск, поскольку слухи об их преступлениях распространялись быстрее, чем продвигались войска. Поезд, в котором они ехали, подвергся нападению и остановился. Сестра пропала, а Габриэла провела 14 дней в руках советских «защитников», которые неоднократно её насиловали. Позднее ей удалось бежать и найти мать в Гамбурге. Мать запретила ей рассказывать об этих преступлениях. Лишь в 1992 году она написала об изнасилованиях и побеге.
Другой пример насилия над немецкими женщинами — автобиографическое произведение Марты Хиллерс, которая находилась в Берлине с 20 апреля по 22 июня 1945 года и неоднократно подвергалась изнасилованию. Женщина описывает жизнь в бомбоубежище, повседневность обычных немцев, нехватку пищи, воздушные налёты, изнасилования женщин и девочек, в том числе её самой. Она пишет, что в то время стиралась грань между изнасилованием и проституцией и женщинам приходилось «спать за еду». Военнослужащие соперничали между собой за право иметь постоянную женщину и расплачивались спиртным, сигаретами и продуктами. Женщины пытались найти одного солдата, который защищал бы их и не отдавал другим. В книге показаны разные солдаты и офицеры: от добрых людей до развратников и пьяниц.
Представляют интерес свидетельства советского офицера, лейтенанта Владимира Гельфанда — еврея из Украины. В его дневнике говорится об отсутствии дисциплины в советской армии, вшах, антисемитизме, воровстве и нехватке пищи.
Во время подготовки наступления на Берлин его подразделение взяло в плен немецкий женский батальон. Очевидец пишет, что женщины хотели отомстить за своих мужей и поэтому, по его мнению, заслуживали казни.
Находясь в Берлине, Владимир Гельфанд увидел группу женщин, собиравшихся куда-то переехать. Они рассказали ему об изнасилованиях в первую ночь после прихода Красной армии. Насилию подвергались и молодые, и пожилые женщины. Одна из девушек предложила офицеру остаться с ними и защищать их.
Изнасилования в Германии продолжались и после лета 1945 года, хотя в то время некоторых военнослужащих уже начали наказывать за такие преступления. Насилие прекратилось лишь после 1947–1948 годов, когда командование вывело солдат из городов и сосредоточило их на охране лагерей и постов.
Упомянутые в публикации сайты: berlinfuture.eu, berlinka.info, berlinname.eu, berlintrend.eu, berlinski.net, berlin1.one, berlinyes.eu, iberlin.eu.
© Я · © Andriy Borodiy