17 червень 2018 р.
ТЕТЯНА ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО

Еротика та війна: спогади про Любомль 1944 року

					У результаті пошуків вдалось натрапити на цікаві та дещо незвичні спогади про волинське містечко Любомль часів Другої світової війни. В роки Другої світової війни, а саме в 1944 році в Любомлі перебували радянські солдати, один із них, Володимир Гельфанд, вів щоденник, в якому окрім військових дій, описував все, що з ним відбувалось. Не дивлячись на те, що тривали військові дії, молодості ніхто не відміняв. Отож із молодим солдатом відбулась неординарна пригода, яка розбавила сірі барви війни і назавжди закарбувалась в пам’яті. Після війни Володимир Гельфанд опублікував свої спогади про колоритне містечко Мацеїв та те що з ним там сталось.



	Солдат Володимир Гельфанд

	Отож кілька цитат із щоденника: «19 жовтня 1944 р. Районний центр Волинської області. Містечко Мацеїв. Йде сильний дощ, і я вирішив сховатися в «Райспожиавспiлці», якось так звучить по-українські. Підводи транспортної роти далеко виїхали вперед, але мені все одно, бо я мрію доїхати до Любомля на авто. Місцева секретарка тут дуже красива і розумна дівчина. Їй 27 років. Але краса її дивна. Яке чисте, біле обличчя, які широкі брови і ясний відкритий погляд! Накінець Любомль. Несподівано мені пощастило і тут я зустрів чудову дівчину. Вона невисокого зросту, фігура у неї хороша. Освічена, розумна, і вся кипить, дихає життям. Вона ніби манить до себе. Я тримався, намагався спочатку не видавати своїх почуттів. Вона запросила мене з Султановим на квартиру. Вона була з подругою. І ось я уже на квартирі. Лише тільки прийшовши в квартиру, я звернув увагу на карі глибокі очі, на високий ніжний лоб, на рожеві щічки і м'яку красиву фігуру. Дівчина захопилася мною, моїми віршами і, здавалося, зовсім не помічає мого друга Султанова. Їй не сподобались його звернення «мій дівчина», «хароший дівчина» і вона дала Султанову зрозуміти, що не схильна до нього. Він спохмурнів, насупився, і коли ми з ним випадково зустрілися поглядами, - метнув сердитий, швидкий погляд, демонстративно заглибившись в читання книги. Я не зрозумів його думок і вирішив, що він не особливо і засмучений відставкою Клави. Так її звали… Я взяв її за руку, потім за плечі, пригорнув до себе. Вона не робила сама ніяких кроків назустріч моїм бажанням, але і не відхиляла моєї ніжності. Галя - інша дівчина, теж було пробувала почати зі мною «розмову», і навіть запропонувала сісти біля неї, але я, навіть сівши поруч, не дуже-то хотів «сентиментальничати» з нею, і вона зрозуміла, що все марно. Капітан вийшов з Галею прогулятися, а я тим часом все більше насолоджувався жіночністю і теплотою моєї дівчинки: гладив її руки, шепотів ніжно і притискав губи свої до її плеча. На час нашого знайомства з Клавой я заріс і виглядав аж ніяк не свіжо. Моя щетина, очевидно, сильно колола… А Клава - о, це уособлення ніжності і блаженства! Я не пам'ятаю, як я її вперше обійняв, вперше поцілував, але пам'ятаю, що це було. Я був п'яний душею і тілом. Але раптом влетів Микола. - Підемо Володя, підемо капітан! - сказав він. Капітан вийшов, з ним поговорив, і потім вони разом увійшли в кімнату і стали збиратися. Я дивувався, але, тим не менш, поспішив зібратися. Клава на прощання дала мені свою адресу... На вулиці капітан раптом сказав, що це дуже чесні і далеко не розпусні дівчата, свої тим-більше, з рідних місць, і з ними потрібно бути ввічливим і не дозволяти собі вольностей. Я повернувся вночі до Клави. До пізньої глибокої ночі ми були разом. Я занурився в море любові з головою, мало не потонув у ньому. В цей день я був п'яний, як і напередодні, я любив Клаву, як треба любити справжньою любов'ю, а насолоджувався її ніжністю. Клава теж мене обіймала, цілувала і гостро дивилася мені в очі своїм завзятим, але ласкавим поглядом...» P.S. Можливо, героїні спогадів солдата прочитають ці спогади і згадають себе… Тетяна Яцечко-Блаженко

украинский

ВолиньPost. «Эротика и война: воспоминания о Любомле 1944 года».

Агентство медиатехнологий «СИД ИНФОРМ»: «Война и любовные приключения: воспоминания солдата о Любомле 1944 года».

Волинь24: «Нежно шептал и прижимался губами к её плечу: воспоминания солдата о девушке из Любомля».

«Хроники Любарта»: «Любовные приключения солдата на Волыни в 1944 году».

17 июня 2018 года. Татьяна Яцечко-Блаженко.

Эротика и война: воспоминания о Любомле 1944 года

В ходе поисков удалось обнаружить интересные и несколько необычные воспоминания о волынском городке Любомле времён Второй мировой войны.

В 1944 году, во время Второй мировой войны, в Любомле находились советские солдаты. Один из них, Владимир Гельфанд, вёл дневник, в котором описывал не только военные действия, но и всё, что происходило с ним самим.

Несмотря на продолжавшуюся войну, молодость никто не отменял. С молодым солдатом произошло необычное приключение, которое скрасило военные будни и навсегда осталось в его памяти.

После войны Владимир Гельфанд опубликовал свои воспоминания о колоритном городке Мацееве и о том, что произошло с ним там.

Солдат Владимир Гельфанд.

Вот несколько цитат из дневника:

«19 октября 1944 года. Районный центр Волынской области. Городок Мацеев. Идёт сильный дождь, и я решил укрыться в “Райпотребсоюзе”, кажется, так это звучит по-украински.

Повозки транспортной роты уехали далеко вперёд, но мне всё равно, потому что я мечтаю доехать до Любомля на автомобиле.

Местная секретарша здесь очень красивая и умная девушка. Ей 27 лет. Но красота её необычная. Какое чистое, белое лицо, какие широкие брови и ясный открытый взгляд!

Наконец Любомль. Неожиданно мне повезло, и здесь я встретил чудесную девушку. Она невысокого роста, у неё хорошая фигура. Образованная, умная, вся кипит, дышит жизнью. Она словно манит к себе. Я держался, поначалу старался не выдавать своих чувств.

Она пригласила меня с Султановым к себе на квартиру. Она была с подругой. И вот я уже в квартире. Едва войдя, я обратил внимание на карие глубокие глаза, высокий нежный лоб, розовые щёчки и мягкую красивую фигуру.

Девушка увлеклась мной, моими стихами и, казалось, совсем не замечала моего друга Султанова. Ей не понравились его обращения “мой девушка”, “хароший девушка”, и она дала Султанову понять, что не расположена к нему. Он помрачнел, нахмурился и, когда мы случайно встретились взглядами, бросил сердитый быстрый взгляд, демонстративно углубившись в чтение книги. Я не понял его мыслей и решил, что он не особенно огорчён отставкой Клавы. Так её звали…

Я взял её за руку, потом за плечи, прижал к себе. Она сама не делала никаких шагов навстречу моим желаниям, но и не отвергала моей нежности. Галя — другая девушка — тоже было попыталась начать со мной “разговор” и даже предложила сесть рядом с ней, но я, даже сев рядом, не очень-то хотел “сентиментальничать” с ней, и она поняла, что всё напрасно.

Капитан вышел с Галей прогуляться, а я тем временем всё больше наслаждался женственностью и теплотой моей девочки: гладил её руки, нежно шептал и прижимался губами к её плечу.

К моменту знакомства с Клавой я зарос и выглядел далеко не свежо. Моя щетина, очевидно, сильно колола… А Клава — о, это воплощение нежности и блаженства! Я не помню, как впервые обнял её, впервые поцеловал, но помню, что это было. Я был пьян душой и телом.

Но вдруг влетел Николай. “Пойдём, Володя, пойдём, капитан!” — сказал он. Капитан вышел, поговорил с ним, а затем они вместе вошли в комнату и стали собираться. Я удивлялся, но всё же поспешил собраться. На прощание Клава дала мне свой адрес…

На улице капитан вдруг сказал, что это очень честные и далеко не распутные девушки, свои, тем более из родных мест, и с ними нужно быть вежливыми и не позволять себе вольностей.

Ночью я вернулся к Клаве. До поздней глубокой ночи мы были вместе. Я погрузился в море любви с головой, едва не утонул в нём. В этот день я был пьян, как и накануне, любил Клаву, как следует любить настоящей любовью, и наслаждался её нежностью. Клава тоже обнимала меня, целовала и пристально смотрела мне в глаза своим задорным, но ласковым взглядом…»

P. S. Возможно, героини солдатских воспоминаний прочитают эти строки и вспомнят себя…