Питання про те, чи варто зрівняти в правах ветеранів УПА і Червоної Армії, вже давно бентежить українську громадськість. Мабуть, цього року протистояння навколо цієї проблеми досягло апогею. І, на жаль, ворогуючі сторони, як і раніше, тяжіють до однобоких і суб'єктивних оцінок минулого.
Я не буду коментувати погляди істеричних ортодоксів, що представляють УПА як збіговисько фашистів-садистів, таких собі дияволів у плоті.
Марення, створене хворобливою фантазією комуністів і вітренківців, не має потреби в докладному аналізі.
Але, на жаль, націонал-демократи також демонструють примітивно-спрощений підхід до історії. Вони намагаються обґрунтувати свої вимоги, зображуючи всіх бійців УПА безкрилими ангелами.
Ця тактика явно приречена на провал. З елементарної причини – ангелів на війні не буває. Жодну армію часів Другої світової не можна вважати ідеальною. І, зрозуміло, до УПА також можуть бути пред'явлені певні претензії.
Навряд чи варто заперечувати, що на Волині в 1943-м багато хто з упівців виявили себе не найліпшим чином – як і їхні вороги з польської Армії Крайової. Інша справа, що в рядах УПА боролися десятки тисяч бійців, які не мали до тієї різанини ніякого відношення.
УПА і справді боролася з Червоною Армією активніше, ніж із німецьким вермахтом.
У принципі, цей факт цілком припустимо тлумачити як "удар у спину радянському солдатові". Але не можна забувати, що Сталін, який спирався на червоноармійські багнети, був для України анітрохи не меншим злом, аніж Гітлер.
Позиція спікера Мороза, котрий пропонує "не поспішати з визнанням ОУН-УПА", тому що "є багато правових, політичних, історичних питань, які потрібно об'єктивно розглянути", може здатися досить зваженою.
От тільки цей зважений підхід чомусь не поширюється на людей, котрі в епопеї зі статусом УПА грають роль еталона. Я маю на увазі ветеранів Червоної Армії, загальновизнаних героїв, наділених відповідними пільгами й привілеями.
Питання про те, чи заслужено оточені пошаною абсолютно всі колишні червоноармійці, ніхто не піднімає. Будь-який радянський солдат апріорі сприймається як шляхетний безстрашний лицар. Але якщо ми застосуємо до радянського воїнства ті ж надстрогі критерії, за якими пропонують оцінювати УПА, то чи збереже Червона Армія свій привабливий імідж? Сумнівно...
Вояка-червоноармійця прийнято вважати рятівником Європи. Однак у європейських країнах, таких як Німеччина, Угорщина, Румунія або Польща, ставлення до військовослужбовців сталінської армії досить неоднозначне. І на те є вагомі причини.
Радянський солдат дійсно звільнив пів-Європи від нацизму. Але водночас він приніс на своїх плечах тоталітарний комунізм, що став таким самим лихом для європейських народів.
Як-то кажуть, хрін за ріпу не солодший. І коли одна банда, у боротьбі за сфери впливу, перемагає іншу банду, це важко назвати тріумфом правопорядку.
Червона Армія не тільки сприяла встановленню одіозних комуністичних диктатур.
Вона також "прославилася" завдяки військовим злочинам – масовим пограбуванням, зґвалтуванням, убивствам мирних жителів. Усі ці факти на теренах СНД завзято ігнорують.
Червоноармійське мародерство (котре змушувало жителів Європи таємно носити годинника на... гомілці) у нас узагалі сприймається як норма.
Нікого не хвилюють згадки про "трофейні" патефони, радіоприймачі або піджачні костюми, хоча насправді трофеї – це зброя, боєприпаси та військова техніка, відбиті у ворожої армії.
У Європі багато говорять і про жорстокості, що чинили червоноармійці. Звичайно, при бажанні ці розповіді можна назвати ворожим наклепом. Тому варто навести свідчення радянських військовослужбовців, яким не було ніякого резону обмовляти товаришів по зброї.
З щоденника лейтенанта РККА Володимира Гельфанда. Запис від 21 лютого 1945-го: "Позавчора на лівому фланзі виступав жіночий батальйон. Їх розбили наголову, а полонені кішки-німкені оголосили себе месницями за загиблих на фронті чоловіків. Не знаю, що з ними зробили, але треба було б страчувати негідниць безжалісно. Солдати наші пропонують, наприклад, заколоти через статеві органи та інше, але я просто б їх знищив".
Запис від 26 лютого: "Жінки з боку супротивника не з'являються з тих пір, як одній із них проштрикнули тіло колом і відіслали голою назад на німецькі позиції. Але не виключена можливість, що вони можуть знову з'явитися".
Зі спогадів червоноармійця Михайла Косинського: "Селище, очевидно, було захоплене нашими частинами так раптово, що населення не встигло його залишити. Наявність у ньому спиртового заводу та населення, головним чином жінок, стало причиною цілковитого падіння дисципліни серед наших солдатів. Вулиці були переповнені п'яними солдатами, котрі влаштовували справжнє полювання на німкень, забули про почуття обов’язку, втратили людський вигляд".
Зі спогадів військового ветеринара Йосипа Буєвича: "Наприкінці зими Ветпідрозділ зупинився в невеликому польському містечку в Данцигському коридорі. Містечко було не так давно зайняте нашими військами, подекуди ще не згасли пожежі, й містом носився пух із перин і подушок.
Ми зупинилися в гарному кам'яному будинку, де жила культурна польська родина. Донька хазяїна, тендітна дівчина років двадцяти, розповіла мені, що відразу після захоплення міста всі жінки були зґвалтовані нашими солдатами. Вона дісталася якомусь нацменові...
Вона розповіла, що була зґвалтована її сестра, дівчинка років тринадцяти, і що вона після цього серйозно хвора. Я бачив її.
Це була ще зовсім дитина; худенька та бліда вона дивилася на мене наляканими очима, і коли я спробував заговорити з нею і якось утішити, вона нічого не сказала, тільки з очей її котилися сльози, вона відвернулася, і її худі плечі почали здригатися від беззвучних ридань".
Зі спогадів старшини Юрія Корякіна: "Ставлення до німкень (чоловіків німців ми майже не бачили) було вільне, навіть, скоріше кажучи, мстиве. Я знаю масу випадків, коли німкень ґвалтували, але не вбивали...
Кілька разів, заходячи в будинки, я бачив убитих старих. Одного разу, зайшовши в будинок, ми побачили, що на ліжку під ковдрою хтось лежить. Відкинувши ковдру, я побачив німкеню з багнетом у грудях. Що сталося? Я не знаю. Ми пішли й не цікавилися".
Зі спогадів лейтенанта Леоніда Рабічева про розправу червоноармійців над німецькими біженцями в Східній Пруссії: "Наші танкісти, піхотинці, артилеристи, зв'язківці наздогнали їх, поскидали в кювети на узбіччях шосе їхні візки з меблями, саквояжами, валізами, конями, відтіснили вбік старих і дітей і, забувши про обов'язок і честь, тисячами накинулися на жінок і дівчат.
Жінки, матері та їхні доньки, лежать праворуч і ліворуч уздовж шосе, і перед кожною стоїть шеренга мужиків, що гогоче, зі спущеними штанами.
Стікаючих кров’ю і тих, що втрачають свідомість, відтягають убік, дітей, що кидаються їм на допомогу, розстрілюють. Іржання, ричання, сміх, лементи й стогони. А їхні командири, їхні майори й полковники стоять на шосе, хто сміється, а хто й диригує – ні, скоріше, регулює. Це щоб усі їхні солдати без винятку взяли участь.
Вседозволеність, безкарність, знеособленість і жорстока логіка збожеволілої юрби…
А полковник, той, котрий щойно диригував, не витримує і сам займає чергу, а майор відстрілює свідків, дітей і старих, що б'ються в істериці”.
Абсолютна більшість ґвалтівників і убивць не понесли ніякого покарання. Як відзначає Олександр Солженіцин, що побував у Німеччині з фронтом, жінку ворога "можна було зґвалтувати, потім розстріляти, і це була б майже бойова відзнака".
Переможців не судять – цей споконвічний закон війни спрацював з точністю "трофейного" годинника.
Зрозуміло, не можна звинувачувати у звірствах поголовно всіх бійців Червоної Армії. Але в той же час очевидно, що серед ветеранів, котрі гордо демонструють свої нагороди 9 травня, є і вбивці старих, і ґвалтівники неповнолітніх. Що ж нам робити з цим сумним фактом? Виходячи з логіки діячів, котрі викривають УПА, кожен ветеран Червоної Армії повинен:
1) Покаятися в тому, що побічно захищав і впроваджував тоталітарні комуністичні режими в СРСР і Східній Європі.
2) Довести, що особисто він у грабунках, зґвалтуваннях і убивствах цивільного населення не брав участі (з обов'язковим залученням свідків із ФРН, Угорщини, Польщі і т.д.)
А поки що потрібно відібрати пільги у всіх колишніх червоноармійців. Так і з історичною справедливістю проблем не виникне, і держбюджетові буде легше...
Думаю, у рядового пострадянського обивателя потемнішає в очах від настільки блюзнірської пропозиції. Так як можна?! Це ж старі хворі люди!! Вони ж свою кров проливали, Родіну захищали!!!
Усе правильно. Але й ветерани УПА – теж люди аж ніяк не молоді, і теж проливали свою кров, захищаючи Батьківщину.
Припустимими є різні підходи до учасників Другої світової. Можна вважати головними відвагу і патріотизм, а можна – підозру в здійсненні жорстокостей. Але тільки не треба подвійних стандартів!
Раз уже кожен вояк Червоної Армії ( котра набула у наших європейських сусідів дуже погану репутацію) користується певними преференціями, їх тим більше повинні отримувати ветерани УПА, що все ж таки воювали не за покійний СРСР, а за незалежну Україну.
Ну а якщо у відношенні бійців УПА обрана вкрай тверда лінія поведінки, будьте такими ж строгими й по відношенню до ветеранів сталінської армії, позбавивши їх пільг і привілеїв.
До речі, подібний "нульовий варіант", при всій очевидній неприйнятності, має одну позитивну рису: старі, котрі стільки років ворогували один з одним, нарешті стануть товаришами. По нещастю.
