Gelfand, Wladimir. Tagebuch 1941-1946/Presse

Дніпропетровський національний історичний музей ім. Д.І. Яворницького "Музей і відвідувач: методичні розробки, сценарії, концепції. Листи з 43-го"

22 травня 2009

Упорядники: Капустіна Н.І., Гайда, Л.О.

Рецензент: В.Б. Врублевська, доцент Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв України (Київ).

Редакційна колегія: Капустіна Н.І., Бекетова В.М., Малієнко Ю.М.

Фотографії: Ю.В. Воротніков, О.Я. Слуцкер, О.О. Шугуров, Д.В. Авер’янов, Ю.М. Малієнко, С. Гуназа.

Верстка та дизайн: Ю.М. Малієнко

Музей і відвідувач: методичні розробки, сценарії, концепції. — Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2005. — 148 с.

У книзі зібрані узагальнюючі статті, програми, сценарії масових науково-просвітницьких заходів Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького, що дають певне уявлення про роботу музею впродовж 1990-2000-х рр. в галузі популяризації історії і культури краю, цінних музейних предметів і колекцій з фондового зібрання, які відтворюють різні аспекти минулого, життя мешканців регіону в усьому його розмаїтті. Збірник призначений для музеєзнавців, педагогів, істориків, краєзнавців.

Видання здійснено за фінансової підтримки Міністерства культури і туризму України.

Вступ

На початку 90-х років ХХ ст. в нашому суспільстві відбулися кардинальні зміни, які не могли не відбитися на стані музеїв, розвитокві музейної справи в Україні. Не беручі до уваги економічні проблеми (економічна криза, різка матеріальна диференціація суспільства), музеї зіткнулися із серйозною конкуренцією з боку засобів масової інформації, а також вимушені були враховувати падіння загальної культури суспільства. В цій ситуації музеї постали перед проблемою пошуку нових, більш різноманітних форм роботи з відвідувачами, не обмежуючись лише лекціями та екскурсіями. Цьому сприяли проведені в музеї соціологичні дослідження “Музей і діти”, “Музей і відвідувач”, психолого-соціологічні дослідження ефективності музейних програм і занять для школярів. Як результат даних досліджень, в галузі науково-просвітницької роботи музею протягом 1990 років розроблені і впроваджені в музейну діяльність: багатопрофільна програма “Музей і діти”, гра-вікторина “Джерело”, студія для молодших школярів “Жива глина”, заняття для дітей і батьків “Сімейний музейний абонімент”, тематичні вечори з елементами музейно-театрального дійства під рубрикою “Музейна вітальня”, музейне свято просто неба “Чисті джерела”. В даному виданні узагальнені напрацювання музею в науково-просвітницькій діяльності та зібрані найбільш цікаві концепції, програми методичні розробки, сценарії.

Листи з 43-го

Виховання поваги до подвигу тих, хто захищав нашу Батьківщину в р. Великої Вітчизняної війни, шанобливого ставлення до ветеранів.
На основі оригінальних фронтових листів, що зберігаються в фондах музею пісень та поезії дати можливість дітям емоційно сприйняти той період.

МЕТОД: занурення в епоху
ЕКСПОНАТИ

Репродуктор.
Гасова лампа.
Патефон.
Платівка з піснями воєнних років.
Листи воєнних років.
Морквяний чай.
Черствий хліб (сухарі).

Музейний співробітник: Діти, сьогодні ми перенесемось в мину далекі роки, коли ваші дідусі і бабусі були дуже молодими. Закінчили ш мріяли про мирну працю і про чисте небо. Але в червні 1941 року в їх увірвалась сувора, жорстока війна. Ось такі репродуктори, схожі на великі тарілки, принесли страшну звістку про війну (діти розглядають репродуктор). годні, напередодні визволення м. Дніпропетровська від німецько-фашист загарбників, ми зібрались біля цього столу, на якому музейні предмети і справжні фронтові листи. Вони дійшли до нас через роки.
Репродуктор, гасова лампа, патефон, листи, хліб… Ці предмети и переносять нас у далекі воєнні роки, в кімнату, де знаходяться ваші ровесники з 1943 року.
Вечоріє… треба увімкнути світло, але його немає, і ми запалюємо лампу. Ви з нетерпінням чекаєте випуску останніх новин: що на фронт? Де знаходяться німці? Скільки підбито гармат, танків? Де рідні?
В той далекий від нас день з репродуктора пролунало повідомлення визволення Дніпропетровська від німецько-фашистських загарбників. Сталося це 25 жовтня 1943 року.
(Зачитується наказ Верховного Головнокомандуючого).
Ваші ровесники з 1943 року в той день дуже багато говорили і життя, про війну, перечитували листи своїх рідних з фронту.
Листи з фронту… їх писали на привалах, у хвилини відпочинку між боями. Як це було?… Бійці в землянках, хто як влаштувався. Горить на саморобному столі маленький каганець. Хтось тихенько грає на гармошці, хтось шиє, хтось пише листа рідним і коханим.
Фронтові листи… Подивіться які вони! Не завжди були чорнила, писали олівцем. Паперу мало, його берегли. Цей папір і для листа, він одночасно і конверт. Складали листи трикутником чи навпіл. Марки не було. Обов’язково штамп: «Перевірено воєнною цензурою». Були і листи-листівки… (Діти розглядають фронтові листи).
Давайте прочитаємо ці листи, доторкнемось до минулого цих людей і їх близьких.
(Музейний співробітник вмикає патефон і ставить платівку з піснею К. Лістова «Землянка»). Музейний співробітник: Перед вами лист гвардії майора Михайла Лукіча Величая, Героя Радянського Союзу, удостоєного цього почесного звання при форсування Дніпра і бої на плацдармі в районі сіл Військове-Вовніги. Народився і виріс він в селянській сім’ї у селі Лютенька Полтавської області,працював на шахтах Донбасу. Став кадровим військовим. В 1943 році у складі 35 гвардійської стрілецької дивізії форсував Дніпро.
(Музейний співробітник чи хтось з дітей читають лист М.Л. Величая з фронту дружині від 20.08.1943р.)

«…Знаходжусь у строю, керую боєм. Б’ю фашистів і буду бити їх поки б’ється моє серце…»

Учасником форсування Дніпра був і С. Ф. Ярмак. Ось його лист.
Сергій Федорович народився в Харківській області, до війни працював на Харківському авіаційному заводі. Його бойовий шлях розпочався у лютому 1943 року у складі 25 гвардійської стрілецької дивізії. У боях на Дніпрі мінометний розрахунок С. Ярмака, відбиваючи численні атаки гітлерівців, знищив кілька десятків фашистів. У лютому 1944 року у тяжких боях біля с. Журавки на Кіровоградщині Ярмак був смертельно поранений. Він загинув на 21 році свого життя.
(Лист С. Ярмака з фронту рідним)

«…Як я вам уже писав, знаходжусь на правому березі Дніпра. Б’ємо німців щохвилини, як тільки фріци з’являються, відкриваємо ураганний вогонь… Як не намагались скинути нас у Дніпро, нічого не вийшло. Всі їх атаки відбиті з великими для них втратами в живій силі і техніці…»

(Музейний співробітник вмикає патефон і ставить платівку з піснею «Темная ночь» муз. І. Богословського, сл. Агатова).
Музейний співробітник: А ось листи учасника форсування Дніпра, командира артилерійського підрозділу майора Постного Олексія Володимировича.
(Один з школярів читає лист О.В. Постного донці Ларисі від 22.09.1943р.)

«…Тебе твій батько не проводжав у перший день у школу, але ти твердо знаєш, де він. Ти твердима кроками пішла в школу вчитися, як я твердими кроками пішов на фронт знищити фашистську гадину, визволяти свою рідну землю…».

А ось що писав Олексій Володимирович своїй дружині в листі від 20.07.1945 р.:

«А якщо, люба Фросю, прийдеться скласти мені голову, адже війна, ти знаєш, що твій чоловік боровся як більшовик, не знаючи страху, боровся за Батьківщину, за щастя дітей, матерів… А взагалі, я з перемогою повернусь додому. «Жди меня и я вернусь, только очень жди…» Люба, всього не напишеш, після війни буду довго про все розповідати… А ручка валиться з рук, третю добу не спав. Боротьба уперта, жорстока. Пиши, люба, багато. На полі бою радісно читати листи.»

(Учень читає вірш К. Симонова «Жди меня»).
Музейний співробітник: Листи з фронту… Вони проникнуті піклуванням і любов’ю до рідних, ненавистю до ворога і великою вірою в перемогу над фашистською Німеччиною. Ці листи (показує) адресовані на фронт Гельфанду Володимиру Натановичу, командиру мінометного взводу 301 стрілецької дивізії Білоруського фронту, учаснику визволення Миколаєва, Нікополя, Одеси, Берліну. Лист від учительки з СШ № 80 м. Дніпропетровська О.М. Грекової «…Дуже приємно, зустріти своїх «пташенят», які вже вбралися у пір’я, і навіть перебувають у військових званнях. Ти переді мною у 2-х планах, той мій Вова, про якого весь час приходиться говорити по батьківській лінії, чи той, що читав свої вірші на якомусь вечорі, і Вова — військовий,учасник героїчних битв…»
Ці два листи послав на фронт Володимиру його батько Н. Гельфанд (Діти розглядають листи, їм пропонують їх зачитати).
Діти, з цих листів на фронт ми дізналися, що рідні описували своє нелегке життя в тилу, писали про працю в ім’я перемоги і про надію на близьку зустріч.
Як було там, у тилу, на окупованій території? Багато чого не вистачало. Було холодно. Голод. Звичних для нас речей, продуктів не було. Навіть чай рідкістю, пили просто окріп. У серпні 1941 року фашисти увірвались до Дніпропетровська. Вони руйнували і грабували заводи, інститути, театри, було зруйновано і спалено понад 600 будинків, 17 шкіл. Прийшли чорні дні окупації. Автомат і шибениці були головними засобами «переконання» в арсеналі гітлерівців. Будь-яке, з орлом і свастикою, оголошення окупаційної влади закінчувалось словами «За непокору — розстріл». І ось перед вами одне з таких оголошень. (Зачитується).
За період окупації у Дніпропетровську було розстріляно 75 тис. жителів. Багатьох радянських людей, особливо молодь вивезли на роботу до Німеччини. Попала у табір праці і юна жителька Павлоградського району Ніна Лубенська.
(Музейний співробітник показує лист, надісланий з Німеччини в Павлоградський район Василю Лебединському від 27. V. 1943р.). (Орфографія оригіналу)

«…Васічка ох як задумаєм яка жизнь була на рідній землі то серце заболить та з наших очей поллються гарячі сльози. Ой Васічка мій дорогий, та за що ж пропадають наші молоді літа, за що в’яне наша краса…».

Ще одна листівка з табору праці Рибкіної Віри рідним у Павлоград 25.VIII.1943 р.
(Музейний співробітник зачитує його):

«Моя ріднесенька мамуся й братик й сестрички. Як болить серце коли згадаєш Ваше життя. Мені здається що в Вас не має часу за тяжкою німецькою роботою і в гору глянуть…»

В роки війни у місті, по селах на окупаційній території було дуже важко. Інколи нічого було їсти. Маленький шматочок черствого хліба, картоплина чи картопляні очистки, морквяний чай. Тільки уві сні голод не мучив. На цьому столі лежать продукти, які і діти, і дорослі їли всього один раз на день.
Але, не дивлячись на всі труднощі, люди були співчутливими, ділились останнім, якщо когось спіткала біда. У мене в руках два солдатських листа-трикутника (показує). Ці листи одержала сім’я Дудченко від воїнів Червоної Армії Д. Рискіна і Ю. Мадримова. Восени 1941 року вони були на лікуванні у шпиталі в Синельниковому. Коли фашисти захопили місто, Любов Дудченко, яка працювала у шпиталі, на свій страх і ризик залишила Ю. Мадримова у себе вдома. Вся сім’я опікувалася пораненим. Рани загоїлись і Юсуп повернувся в свою частину. А Дмитро Рискін утік зі шпиталю, коли там вже хазяйнували фашисти. І куди б не закинули військові дороги цих солдат, вони обов’язково надішлють звістку про себе українській сім’ї.
(Зачитується лист А. Дудченко від Ю. Мадримова у Синельникове від 1.02.1944 р.)
(Орфографія оригіналу) «…спасибо вам то что я от вас одно открутка получил. Я был очень рады, как свой родной мат с отцою. …Это писмо я сам написал Ваш сынок Юсуп…»
Зачитується лист А. Дудченко від Д. Рискіна у Синельникове від 23.11.1944р.)

Здравствуйте товарищи Люба, Даша и остальные, которых звать не знаю, но это не важно то, что эти люди в лице Вас и других спасли наши жизни когда мы лежали голодные, раненые в Синельниковской больнице…».

Музейний співробітник: Фронтові записи, листи… В них відбиток неповторного життя. Вони хвилюють своєю чистотою і щирістю. І сьогодні, прочитавши ці листи, ми доторкнулись до життя їх авторів.
А зараз я увімкну патефон, поставлю платівки, і ми послухаємо пісні і музику років війни. Спробуємо морквяний чай і сухарі.
(Звучать пісні у виконанні К. Шульженко, Л. Утьосова, М. Бернеса, тощо).
Музейний співробітник: Ви пили коли-небудь морквяний чай? Ось його рецепт. Моркву труть на терці, сушать, потім заварюють. А їли картопляні очистки? Навряд чи… Очистки миють і варять, солять. І їсти ви цього не станете — очистки гіркі, вони зовсім не найкраща страва. А це хлібні сухарі. (діти п’ють морквяний чай, їдять сухарі).
Діти, наша зустріч з минулим підходить до кінця. Ми повертаємось у наш час, але завжди будемо пам’ятати воїнів Червоної Армії, радянських людей, які принесли нашому місту довгоочікуване визволення. З того часу відбулось багато змін, зараз з’являються досі не відомі, іноді трагічні, суперечливі, шокуючи відомості про ту війну. Але здається, відношення до тих, хто здобув перемогу попри все, не може бути суперечливим. В пам’яті народиш назавжди залишаться імена наших співвітчизників, воїнів, які винесли на собі всі труднощі війни, і які виконали свій обов’язок перед Батьківщиною.

Л.І. Бондаренко-методи; ідея — Н.І. Капустіна — завідуюча науково-просвітницьким відділом

Museumsstipendiat: Kinder, heute ziehen wir in den letzten Jahren zurück, als Ihre Großeltern noch sehr jung waren. Sie beendeten den Traum von einer friedlichen Arbeit und einem klaren Himmel. Aber im Juni 1941 brach in ihnen ein heftiger, brutaler Krieg aus. Das sind ähnliche Wiedergänger, wie große Gerichte, die schreckliche Nachrichten vom Krieg brachten (Kinder beziehen sich auf den Reproduzenten). Heute, am Vorabend der Befreiung von Dnipropetrowsk von den deutschen faschistischen Eindringlingen, versammelten wir uns in der Nähe dieses Tisches, auf dem sich Museumsgegenstände und echte Frontbriefe befanden. Sie sind im Laufe der Jahre zu uns gekommen.
Ein Reproduzent, eine Kerosinlampe, ein Mäzen, Briefe, Brot ... Diese Gegenstände tragen und tragen uns in den fernen Jahren des Krieges, in dem Raum, wo Ihre Kollegen von 1943 sind.
Abend ... es ist notwendig, das Licht einzuschalten, aber es ist nicht da, und wir zünden die Lampe an. Sie freuen sich auf die neuesten Nachrichten: Was steht auf der Vorderseite? Wo sind die Deutschen? Wie viele Geschütze und Panzer werden abgeholt? Wo sind deine Verwandten?
In diesem fernen Tag unseres Tages gab es eine Nachricht von der Befreiung von Dnipropetrowsk von den Nazi-Eindringlingen. Es geschah am 25. Oktober 1943.
(Der Befehl des Oberkommandierenden liest vor.)
Ihre Kollegen von 1943 an diesem Tag sprachen viel über den Krieg, lasen die Briefe ihrer Angehörigen von vorne.
Briefe von der Front ... sie wurden in Verstecken geschrieben, in Ruhepausen zwischen den Schlachten. Wie war es? ... Die Kämpfer in den Unterständen, die sich niederließen. Das kleine Kaganet ist auf einem selbstgemachten Tisch beleuchtet. Jemand spielt leise Mundharmonika, jemand näht, jemand schreibt einen Brief an seine Verwandten und Geliebten.
Frontbuchstaben ... Schau, was sie sind! Nicht immer Tinte, Bleistift schreiben. Kleines Papier, sie wurden aufbewahrt. Dieses Papier und für den Brief ist es gleichzeitig ein Umschlag. Eingeklappte Buchstaben in Dreieck oder Doppel. Es gab keine Markierungen. Pflichtstempel: "Geprüft durch militärische Zensur". Es gab Briefe und Postkarten ... (Kinder erwägen Briefe) .
Lasst uns diese Briefe lesen, lasst uns die Vergangenheit dieser Menschen und ihrer Lieben berühren.
(Der Museumsangestellte dreht ein Buch auf und legt einen Teller mit K. Lisstows "Zemlyanka" -Lied) .Museumsstipendiat: Ein Wachbrief von Major Mikhail Lukich dem Großen, Held der Sowjetunion, der während des Vormarsches des Dnjepr mit diesem Ehrentitel ausgezeichnet wurde und am Brückenkopf in der Nähe der Militärdörfer Vovliga kämpfte. Er ist in einer Bauernfamilie im Dorf Ljuthenka in der Region Poltawa geboren und aufgewachsen. Er arbeitete in den Bergwerken von Donbass. Wurde ein Soldat. Im Jahr 1943 schmiedete die 35. Infanteriedivision den Dnjepr.
(Ein Museumsangestellter oder ein Kind las einen Brief von ML Velikyi von der Front an seine Frau vom 20.08.1943)

Ein Teilnehmer des Dnipro-Fluges war SF Yarmak. Hier ist sein Brief.
Sergey Fedorovich wurde in der Region Kharkiv geboren, vor dem Krieg arbeitete er in der Kharkov Aviation Plant.Seine Kampflinie begann im Februar 1943 als Teil der 25. Guards Rifle Division. In den Kämpfen auf dem Dnipro zerstörte der Mörserschein von S. Yarmak, der die zahlreichen Angriffe der Nazis widerspiegelte, Dutzende von Faschisten. Im Februar 1944 in schweren Kämpfen in der Nähe des Dorfes. Zhuravki in Kirovograd Gebiet Yarmak wurde tödlich verwundet. Er starb im Alter von 21 Jahren.
(Brief S. Yarmak von der Front an seine Verwandten)

(Ein Museumskämpfer betritt das Buch und legt einen Teller mit dem Lied "Dark Night" von der Musik von I. Bogoslovsky, der Name von Agatov).
Museumsgefährte: Hier sind die Briefe des Teilnehmers der Dnipro, der Kommandeur der Artillerieeinheit von Major Postnoy Alexei Vladimirovich.
(Eines der Schulkinder liest einen Brief an O. V. Postnik Donets Larissa vom 22. September 1943).

Und hier ist, was Aleksey Vladimirovich in einem Brief vom 20.07.1945 an seine Frau schrieb:

(Der Schüler liest ein Gedicht von K. Simonov "Warte auf mich").
Museumsarbeiter: Briefe von vorne ... Sie sind von der Fürsorge und Liebe ihrer Angehörigen, dem Hass auf den Feind und dem großen Glauben an den Sieg über das faschistische Deutschland geprägt. Diese Briefe sind an die Front von Gelfand Wolodymyr Natanowitsch gerichtet, dem Kommandeur der Infanteriedivision der Belarussischen Front, Mitglied der Befreiung von Nikolaew, Nikopol, Odessa und Berlin. Brief vom Lehrer von der Schule № 80, Dnipropetrovsk, O.M. Grekova "... Es ist sehr schön, ihre" Küken "kennenzulernen, die schon Federn tragen und sogar in militärischen Reihen sind. Du bist in 2 Plänen vor mir, das ist mein Vova, über den ich die ganze Zeit über auf der väterlichen Linie sprechen muss, oder jemand, der seine Gedichte an einem Abend liest, und Vova - ein Militär, Teilnehmer an heroischen Kämpfen ... "
Diese beiden Briefe wurden von Vladimir, seinem Vater N. Gelfand an die Front geschickt (Kinder sehen sich die Briefe an, sie werden angeboten, sie zu lesen).
Kinder, aus diesen Briefen an die Front, erfuhren wir, dass Angehörige ihr schwieriges Leben im Hinterland schilderten, über Arbeit im Namen des Sieges und die Hoffnung auf ein enges Treffen schrieben.
Wie war es dort hinten, im besetzten Gebiet? Viel war nicht genug. Es war kalt. Hunger Übliche Dinge für uns, es gab keine Produkte. Sogar Tee trank nur selten kochendes Wasser. Im August 1941 brachen die Nazis in Dnipropetrowsk ein. Sie zerstörten und raubten Pflanzen, Institute, Theater, mehr als 600 Häuser und 17 Schulen wurden zerstört und verbrannt. Schwarze Besatzungstage sind gekommen. Das Auto und der Galgen waren das Hauptinstrument der "Überredung" im Arsenal der Nazis. Jeder, mit einem Adler und einem Hakenkreuz, erklärte die Besatzungsbehörde mit den Worten "Für Ungehorsam - Schießen". Und hier ist eine dieser Anzeigen vor Ihnen. (Auslesen).
Während der Besatzungszeit in Dnipropetrovsk wurden 75 Tausend Menschen erschossen. Viele sowjetische Leute, besonders junge Leute, wurden zur Arbeit nach Deutschland gebracht. Da war Nina Lubenska, eine junge Einwohnerin des Distrikts Pawlograd, im Arbeitslager.
(Der Mitarbeiter des Museums zeigt einen Brief, den Vasyl Lebedinsky ab dem 27. Februar 1943 aus Deutschland an den Bezirk Pavlohrad geschickt hat). (Rechtschreibung des Originals)

Ein weiteres Flugblatt aus dem Arbeitslager der Familie von Rybkina Vera in Pawlograd am 25. und 17. Juli 1943.
(Ein Museumsfreund liest es):

Während des Krieges in der Stadt war es in Dörfern im Besatzungsgebiet sehr schwierig. Es gab manchmal nichts zu essen. Ein kleines Stück Federkiele, Kartoffeln oder Kartoffelreiniger, Möhrentee. Nur in einem Traum hat Hunger nicht gequält. Auf diesem Tisch stehen Produkte, die sowohl Kinder als auch Erwachsene nur einmal am Tag essen.
Aber trotz aller Schwierigkeiten waren die Leute mitfühlend, teilten das Letzte mit, wenn jemand Schwierigkeiten hatte. Ich habe zwei Soldaten-Dreiecke in meinen Händen (Shows). Diese Briefe wurden von der Familie Dudchenko von den Soldaten der Roten Armee, D. Ryskin und Y. Madrimov, erhalten. Im Herbst 1941 wurden sie im Krankenhaus in Sinelnikov behandelt. Als die Nazis die Stadt eroberten, ließ Lyubov Dudchenko, der im Krankenhaus arbeitete, Yulia Madrimov auf eigene Gefahr zu Hause zurück. Die ganze Familie wurde verwundet.Die Wunden wurden geheilt und Yusup kehrte zu seiner Rolle zurück. Und Dmitry Ryskin floh aus dem Krankenhaus, als die Nazis bereits dort besetzt waren. Und wo immer die Militärstraßen dieser Soldaten fallengelassen werden, werden sie definitiv Nachrichten der ukrainischen Familie zu sich selbst senden.
(Ein Brief von A. Dudchenko von Y. Madrimov an Synelnikov vom 1.02.1944 wird gelesen)
(Das Original buchstabierend) "... danke für die Tatsache, dass ich einen Kratzer von dir erhalten habe. Ich war sehr froh, Mutter und Mutter meines Vaters zu sehen. ... Dies ist die Schrift, die ich meinem Sohn Yusup geschrieben habe ... "
Lesen Sie den Brief A. Dudchenko von D. Riskin in Sinelnikovo vom 23.11.1944.)

Museumsgenosse: Fronteinträge, Briefe ... In ihnen spiegelt sich das einzigartige Leben wider. Sie kümmern sich um ihre Reinheit und Aufrichtigkeit. Und heute, nachdem wir diese Briefe gelesen hatten, berührten wir das Leben ihrer Autoren.
Und jetzt werde ich ein Pathtefon anschalten, ich werde die Aufzeichnungen machen, und wir werden uns die Lieder und die Musik der Kriegsjahre anhören. Lass uns Möhrentee und Cracker probieren.
(Klänge von K. Shulzhenko, L. Utiosov, M. Berner usw.).
Museumsgenosse: Haben Sie jemals Möhrentee getrunken? Hier ist sein Rezept. Karotten werden auf einer Reibe gerieben, getrocknet und dann gebraut. Und aß Kartoffelreiniger? Kaum ... Reiniger waschen und kochen, Salz.Und du wirst es nicht essen - die Reinigung ist bitter, sie sind überhaupt nicht das beste Gericht. Und es ist Brotkrumen. (Kinder trinken Möhrentee, essen Zwieback).
Kinder, unsere Begegnung mit der Vergangenheit geht zu Ende. Wir sind zurück in unserer Zeit, aber wir werden uns immer an die Soldaten der Roten Armee erinnern, an das sowjetische Volk, das unserer Stadt die lang ersehnte Befreiung gebracht hat. Seitdem haben viele Veränderungen stattgefunden, jetzt gibt es noch unbekannte, manchmal tragische, widersprüchliche, schockierende Informationen über diesen Krieg. Aber es scheint, dass Einstellungen zu denen, die alle Dinge gewonnen haben, nicht widersprüchlich sein können. Im Gedenken an den Gott werden Sie für immer die Namen unserer Landsleute bleiben, Soldaten, die alle Schwierigkeiten des Krieges erlitten haben und die ihre Pflicht gegenüber dem Vaterland erfüllt haben.

L.I. Bondarenko Methoden; Idee - NI Kapustina - Leiter der wissenschaftlichen und pädagogischen Abteilung

Quelle: Museum und Besucher: methodische Entwicklungen, Szenarien, Konzepte. - Dnipropetrovsk: KUNSTPRESSE, 2005. - 148 p.