 |
 |
 |
||
|
100 років тому, 1 березня 1923 р., народився Володимир Натанович Гельфанд – непересічна особистість, учасник Другої світової війни, письменник-мемуарист. Він автор щоденникових записів періоду німецько-радянської війни. Володимир Гельфанд народився в с. Новоархангельськ Кіровоградської області у єврейській родині. Надія Володимирівна Городинська – мати Володимира – була з бідної багатодітної сім'ї. Батько, Натан Соломонович, працював на цементному заводі у м. Дніпродзержинськ (Кам’янське). У 1933 р., у 10-річному віці, Володимир Натанович разом із родиною переїхав до м. Дніпропетровська (нині – Дніпро). Після середньої школи Володимир вступив на Дніпропетровський індустріальний робітфак (Національна металургійна академія України), до початку війни встигнув провчитися там три роки. Напад Німеччини на Радянський Союз перервав освіту Володимира, він переїжджає в Єсентуки до тітки, сестри батька. Там він працював електриком і мав бронь від призову до армії. Проте, у квітні 1942 р. він звертається до військкомату і вже 6 травня 1942 р. стає військовослужбовцем Червоної армії. Володимир Натанович потрапив на фронт 19-річним рядовим, дослужився до лейтенанта та командував мінометним взводом. Воював під Харковом, брав участь в обороні Сталінграда та визволенні України й Польщі. Він дійшов до Берліна і закінчив війну в Німеччині, де залишався з окупаційним корпусом до вересня 1946 р. 10 вересня 1946 р. з валізами подарунків Володимир Гельфанд залишив Німеччину, повернувся в Дніпропетровськ до матері. У вересні 1947 р. він розпочав навчання на історико-філологічному факультеті Дніпропетровського державного університету (ДНУ ім. Олеся Гончара). У лютому 1949 р. Володимир одружився з дівчиною, яку знав з часу навчання в школі і протягом війни був з нею в листуванні. Берта Давидівна Койфман закінчувала навчання у Молотівському (Пермському) медичному інституті. Влітку 1949 р. Володимир Гельфанд перевівся в Молотовський (Пермський) державний університет. У 1950 р. у пари народився син Олександр. З серпня 1952 р. Володимир працює викладачем історії та російської мови і літератури в технікумі Залізничників № 2 в Молотові (Перм). На жаль, шлюб з Бертою не склався. У 1954 р. Володимир повернувся до Дніпропетровська, залишивши родину. Він поступив на роботу викладачем у міський технікум. У 1957 р. Володимир Гельфанд познайомився Беллою Юхимівною Шульман. Через рік вони уклали шлюб. У них народилося двоє синів: 1959 р. – Геннадій, 1963 р. – Віталій. Белла працювала в дитячому садку, а Володимир залишався все життя викладачем суспільствознавства, історії та політекономії у професійних училищах, спочатку у 12-му, а з 1977 р. у 21-му м. Дніпропетровська. Гельфанд багато читав і писав безперервно. Володимир Натанович пропонував місцевій пресі не тільки повідомлення про шкільні будні та результати роботи, а й спогади про перебування на фронті. 1970-і рр. були для нього найпродуктивнішим. Колекція газетних публікацій охоплює 7 статей із 1968 р., 20 – із 1976 р., 30 – із 1978 р. Вони з'являлися українською та російською мовами у місцевих партійних газетах та газетах комсомолу, а також у газетах для будівельників. Здоров'я Володимира Натановича було не найкращим, він помер 25 листопада 1983 р. Усе побачене й пережите на війні Володимир Гельфанд записував у щоденнику, який він вів з квітня 1941 р. до грудня 1946 р. Володимир Натанович описує докладно й без ідеалізації реалії солдатського життя в Червоній армії, ставлення командирів до підлеглих, мародерство, антисемітизм, ставлення радянських солдатів до цивільного населення Польщі та Німеччини. У Червоній армії було заборонено вести щоденники, проте Гельфанд сміливо порушив цю заборону. Після смерті Володимира Гельфанда його син Віталій систематизував, розшифрував та оцифрував архіви батька. Віталій розповідав, що батько нікому не розповідав про щоденники. Розбираючи документи Володимира Натановича, син серед паперів знайшов щоденники – і воєнні, і вже мирного часу. Частину воєнного щоденника вперше видали в Німеччині та Швеції у 2000-х рр., повну версію – у Москві в 2015 р. У 2019 р. Музей «Пам'ять єврейського народу та Голокост в Україні» мав честь вітати у Дніпрі невістку Володимира Гельфанда пані Ольгу – дружину його сина Віталія, який передав нашому Музею особисті речі батька. З-поміж них, зокрема – унікальні альбоми з фотографіями Німеччини 1945–1946 рр. та післявоєнного Дніпропетровська, родинні фото, свідоцтва про одруження Володимира та його рідних, дипломи та трудові книжки, оригінали щоденників та листів 1947–1983 рр., бінокль, радіо, портсигар та колекцію інших особистих речей Володимира Гельфанда. Деякі з них підготовлені для розміщення у музейній експозиції. Людмила Сандул, Дар’я Єсіна |
|
|
 |
© Музей "Пам'ять єврейського народу та Голокост в Україні" © Jewish Community of Dnepr |
|
100 years ago, on March 1, 1923, Volodymyr Natanovych Gelfand was born – an extraordinary personality, a participant in World War II, a memoirist. He is the author of diary entries from the period of the German-Soviet war.
Volodymyr Gelfand was born in the village of Novoarkhangelsk, Kirovohrad region, in a Jewish family. Nadia Volodymyrivna Horodynska – Volodymyr's mother – came from a poor family with many children. Father, Natan Solomonovych, worked at a cement factory in the city of Dniprodzerzhinsk (Kamyanske). In 1933, at the age of 10, Volodymyr Natanovych and his family moved to the city of Dnipropetrovsk (now Dnipro). After high school, Volodymyr entered the Dnipropetrovsk Industrial Work Faculty (National Metallurgical Academy of Ukraine), and he managed to study there for three years before the start of the war. The German attack on the Soviet Union interrupted Volodymyr's education, he moves to Yesentuky to live with his aunt, his father's sister. There he worked as an electrician and had armor from being drafted into the army. However, in April 1942, he turned to the military commissariat and already on May 6, 1942, he became a serviceman of the Red Army. Volodymyr Natanovych entered the front as a 19-year-old private, rose to the rank of lieutenant and commanded a mortar platoon. He fought near Kharkiv, took part in the defense of Stalingrad and the liberation of Ukraine and Poland. He reached Berlin and ended the war in Germany, where he remained with the occupation corps until September 1946. On September 10, 1946, Volodymyr Gelfand left Germany with suitcases of gifts and returned to Dnipropetrovsk to his mother. In September 1947, he began studying at the historical and philological faculty of Dnipropetrovsk State University (Oles Honchar DNU). In February 1949, Volodymyr married a girl he had known since school and corresponded with during the war. Berta Davydivna Koifman graduated from the Molotov (Perm) Medical Institute. In the summer of 1949, Volodymyr Gelfand transferred to the Molotov (Perm) State University. In 1950, the couple had a son, Oleksandr. Since August 1952, Volodymyr has been working as a teacher of history and Russian language and literature at Railwaymen's Technical College No. 2 in Molotov (Perm). Unfortunately, the marriage with Berta did not work out. In 1954, Volodymyr returned to Dnipropetrovsk, leaving his family behind. He started working as a teacher at the city technical school. In 1957, Volodymyr Gelfand met Bella Yukhimivna Shulman. A year later, they got married. They had two sons: Hennadiy in 1959, Vitaly in 1963. Bella worked in a kindergarten, and Volodymyr remained a social science, history, and political economy teacher in vocational schools, first in the 12th, and from 1977 in the 21st in Dnipropetrovsk. Gelfand read a lot and wrote continuously. Volodymyr Natanovych offered the local press not only reports about school days and work results, but also memories of his time at the front. The 1970s were the most productive for him. The collection of newspaper publications includes 7 articles from 1968, 20 from 1976, 30 from 1978. They appeared in Ukrainian and Russian in local party and Komsomol newspapers, as well as in construction workers' newspapers. Volodymyr Natanovich's health was not the best, he died on November 25, 1983. Volodymyr Gelfand recorded everything he saw and experienced during the war in his diary, which he kept from April 1941 to December 1946. Volodymyr Natanovych describes in detail and without idealizing the realities of a soldier's life in the Red Army, the attitude of commanders to subordinates, looting, anti-Semitism, the attitude of the Soviets soldiers to the civilian population of Poland and Germany. It was forbidden to keep diaries in the Red Army, but Gelfand boldly violated this ban. After the death of Volodymyr Gelfand, his son Vitalii systematized, deciphered and digitized his father's archives. Vitalii said that his father did not tell anyone about the diaries. Sorting through the documents of Volodymyr Natanovych, the son found diaries among the papers – both wartime and peacetime. Part of the military diary was first published in Germany and Sweden in the 2000s, the full version was published in Moscow in 2015. In 2019, Museum “Jewish Memory and Holocaust in Ukraine” had the honor of welcoming to Dnipro the daughter-in-law of Volodymyr Gelfand, Mrs. Olga – the wife of his son Vitaly, who donated his father's personal belongings to our Museum. Among them, in particular, are unique albums with photos of Germany in 1945–1946 and postwar Dnipropetrovsk, family photos, marriage certificates of Volodymyr and his relatives, diplomas and work books, original diaries and letters from 1947–1983, binoculars, radio, a cigar case and a collection of other personal belongings of Volodymyr Gelfand. Some of them are prepared for placement in a museum exhibition. Liudmyla Sandul, Darya Yesina |
|
|
|
© Museum “Jewish Memory and Holocaust in Ukraine" |
| Vor
100 Jahren, am 1. März 1923, wurde Wladimir Gelfand, eine
außergewöhnliche Persönlichkeit, Teilnehmer des Zweiten
Weltkriegs, Schriftsteller und Memoirenschreiber, geboren. Er ist der
Autor von Tagebuchaufzeichnungen aus der Zeit des deutsch-sowjetischen
Krieges. Wolodymyr Gelfand wurde im Dorf Nowoarkhangelsk, Gebiet Kirowohrad, in einer jüdischen Familie geboren. Nadiia Wolodymyriwna Horodynska, Wolodymyrs Mutter, stammte aus einer armen, kinderreichen Familie. Sein Vater, Natan Solomonovych, arbeitete in einer Zementfabrik in Dniprodzerzhynsk (Kamianske). Im Jahr 1933, im Alter von 10 Jahren, zog Volodymyr mit seiner Familie nach Dnipropetrovs'k (heute Dnipro). Nach der Sekundarschule besuchte Volodymyr die Fakultät für Industriearbeit in Dnipro (Nationale Metallurgische Akademie der Ukraine) und studierte dort drei Jahre lang, bevor der Krieg ausbrach. Der deutsche Angriff auf die Sowjetunion unterbrach Volodymyrs Ausbildung und er zog nach Essentuki, um bei seiner Tante, der Schwester seines Vaters, zu leben. Dort arbeitete er als Elektriker und hatte einen Vorbehalt, nicht in die Armee eingezogen zu werden. Im April 1942 meldete er sich jedoch beim Einberufungsamt, und am 6. Mai 1942 wurde er Soldat der Roten Armee. Wolodymyr Natanowytsch wurde als 19-jähriger Gefreiter an die Front geschickt, stieg bis zum Leutnant auf und befehligte einen Mörserzug. Er kämpfte in der Nähe von Charkiw, nahm an der Verteidigung von Stalingrad und an der Befreiung der Ukraine und Polens teil. Er erreichte Berlin und beendete den Krieg in Deutschland, wo er bis September 1946 beim Besatzungskorps blieb. Am 10. September 1946 verließ Wolodymyr Gelfand mit Koffern voller Geschenke Deutschland und kehrte zu seiner Mutter nach Dnipro zurück. Im September 1947 begann er sein Studium an der Fakultät für Geschichte und Philologie der Staatlichen Universität Dnipro (Oles Honchar Dnipro State University). Im Februar 1949 heiratete Wolodymyr ein Mädchen, das er seit der Schule kannte und mit dem er während des Krieges in Briefkontakt gestanden hatte. Berta Dawidowna Koifman beendete gerade ihr Studium am Medizinischen Institut Molotow (Perm). Im Sommer 1949 wechselte Wladimir Gelfand an die Staatliche Universität Molotow (Perm). Im Jahr 1950 bekam das Paar einen Sohn, Alexander. Seit August 1952 arbeitete Wladimir Gelfand als Lehrer für Geschichte und russische Sprache und Literatur an der Technischen Schule für Eisenbahner Nr. 2 in Molotow (Perm). Leider ging die Ehe mit Bertha nicht auf. 1954 kehrte Volodymyr nach Dnipro zurück und ließ seine Familie zurück. Er begann als Lehrer an der technischen Schule der Stadt zu arbeiten. 1957 lernte Volodymyr Gelfand Bella Yukhymivna Shulman kennen. Ein Jahr später heirateten sie. Sie bekamen zwei Söhne: Gennadii im Jahr 1959 und Vitalii im Jahr 1963. Bella arbeitete in einem Kindergarten, und Volodymyr blieb zeitlebens Lehrer für Sozialkunde, Geschichte und politische Ökonomie an Berufsschulen, zunächst an der 12. und seit 1977 an der 21. in Dnipro. Gelfand hat immer viel gelesen und geschrieben. Der lokalen Presse bot er nicht nur Berichte über Schulalltag und Arbeitsergebnisse, sondern auch Erinnerungen an seine Zeit an der Front. Die 1970er Jahre waren seine produktivsten Jahre. Die Sammlung von Zeitungsveröffentlichungen umfasst 7 Artikel aus dem Jahr 1968, 20 aus dem Jahr 1976 und 30 aus dem Jahr 1978, die auf Ukrainisch und Russisch in lokalen Partei- und Komsomol-Zeitungen sowie in Zeitungen für Bauarbeiter erschienen sind. Wolodymyr Natanowytschs Gesundheitszustand war nicht gut, und er starb am 25. November 1983. Wolodymyr Gelfand schrieb alles, was er während des Krieges sah und erlebte, in seinem Tagebuch nieder, das er von April 1941 bis Dezember 1946 führte. Wolodymyr Natanowytsch beschreibt detailliert und ohne Idealisierung die Realität des Soldatentums in der Roten Armee, das Verhalten der Befehlshaber gegenüber ihren Untergebenen, die Plünderungen, den Antisemitismus und das Verhalten der sowjetischen Soldaten gegenüber der Zivilbevölkerung in Polen und Deutschland. In der Roten Armee war das Führen von Tagebüchern verboten, aber Gelfand hat sich mutig über dieses Verbot hinweggesetzt. Nach dem Tod von Volodymyr Gelfand hat sein Sohn Vitalii das Archiv seines Vaters systematisiert, entschlüsselt und digitalisiert. Vitalii sagte, dass sein Vater nie jemandem von den Tagebüchern erzählt habe. Bei der Durchsicht von Wolodymyr Gelfands Nachlass fand der Sohn unter den Papieren Tagebücher, sowohl aus Kriegs- als auch aus Friedenszeiten. Ein Teil des Kriegstagebuchs wurde erstmals in den 2000er Jahren in Deutschland und Schweden veröffentlicht, und die vollständige Fassung wurde 2015 in Moskau veröffentlicht. 2019 wurde dem Museum "Jüdisches Gedächtnis und Holocaust in der Ukraine" die Ehre zuteil, die Schwiegertochter von Wolodymyr Gelfand, Olga, die Frau seines Sohnes Witalij, zu empfangen, die dem Museum die persönlichen Gegenstände seines Vaters schenkte. Darunter befinden sich einzigartige Alben mit Fotos von Deutschland 1945-1946 und Dnipro in der Nachkriegszeit, Familienfotos, Heiratsurkunden von Volodymyr und seiner Familie, Diplome und Arbeitszeugnisse, originale Tagebücher und Briefe aus den Jahren 1947-1983, Ferngläser, ein Radio, ein Zigarettenetui und eine Sammlung anderer persönlicher Gegenstände von Volodymyr Gelfand. Einige von ihnen sind für die Ausstellung im Museum vorbereitet. Ludmila Sandul, Darja Esin |
ukrainisch