 |
 |
||
| 8 ТРАВНЯ – ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ І ПРИМИРЕННЯ | ||
| |
||
| Новини 08.05.2020 | ||
|
22 листопада 2004 року Генеральна Асамблея ООН проголосила 8 і 9 травня Днями пам’яті та примирення. Від 2015 року 8 травня – День пам’яті і примирення – є офіційною меморіальною датою України щодо вшанування пам’яті жертв Другої світової війни. 75 років тому цей травневий день став де-юре – кінцем наймасштабнішого етапу Другої світової війни – війни проти нацистської Німеччини. До остаточного завершення власне Другої світової війни, в якій брали участь майже 80 % населення Землі, на той час ще залишалося трохи менше 4-х місяців… За
підрахунками Українського інституту національної пам’яті,
Україна, чия територія була ареною бойових дій від 1 вересня
1939 р., коли німецькі літаки Статистика, з одного боку, унаочнює історичні явища, дозволяє оцінити їхні масштаби, є найпростішим шляхом для природної потреби людини щось із чимось порівнювати. Водночас, рядки цифрових позначень раз по раз ловлять нас у свою пастку. Числа нівелюють, а, отже, дегуманізують нескінченності людських трагедій. Оперуючи великими та малими числами ми часто не замислюємося над тим, якою була доля тієї чи іншої людини, як склалося життя її батьків, дружини чи чоловіка, дітей? Ще у шкільні роки автор цих рядків був вражений одним із кадрів художнього фільму, присвяченого «другорядній», як йому, вихованому радянськими мілітарними мемуарами та кінематографом, тоді здавалося події – висадці союзних військ у Нормандії в червні 1944 р. Шокувала не сама історія про пошук, зусилля та людські жертви, підпорядковані одній меті – повернути хоча б одного з трьох синів матері, а кадри, пов’язані з невід’ємною річчю побуту вояків США – індивідуальними медальйонами для ідентифікації (передусім посмертної). |
||
 |
||
|
Уривок
з фільму «Врятувати рядового Раяна» (1998) режисера
Стівена Спілберга. У числі його робіт – можливо, найвідоміший
фільм, присвячений темі
Голокосту – «Список
Шиндлера (1993 р., США).
|
||
|
|
||
 |
||
 |
||
| У
постійній експозиції Музею «Пам’ять єврейського
народу та Голокост в
Україні» в числі інших експонатів епохи Другої світової війни
міститься один із малознаних широкому колу відвідувачів символ-свідок тих драматичних років – невеличка пластмасова капсула – т.зв. медальйон червоноармійця («смертний медальйон») – футляр, до якого вкладався папірець з інформацією про особу. Такі капсули, як форма обліку, що дозволяла ідентифікувати загиблого бійця та відповідно зберегти пам’ять про нього, існували лише до листопада 1942 р. (до речі – розпалу запеклих боїв у Сталінграді) після чого були скасовані… |
||
  |
||
| Власником
цієї конкретної пластмасової ємності був Ісаак Давидович Томашов (1923 р.н.),
уродженець Дніпра, який мешкав на вул. Дзержинського (нині
вул. Володимира Вернадського), музикант, мобілізований до лав
Червоної армії у лютому 1941 р. Ісааку Томашову вдалося вижити
у горнилі війни, отримати державні нагороди та стати очевидцем поразки
нацистської Німеччини. На щастя, його капсула не виконала свого прямого
призначення. Натомість мільйони військових та цивільних жертв дотепер
продовжують залишатися у категорії «невідомих» і
навряд чи розкажуть нам свою історію, що, напевно, різнитиметься від
парадно-лакованої «дійсності», яку намагалися
впровадити у масову свідомість від середини 1960-х. Вона, ця штучно сконструйована пам’ять про війну, матиме мало спільного з реальністю Володимира Гельфанда (1923–1983), школяра з Дніпропетровська, у 19-річному віці мобілізованого до Червоної армії. На його долю припадуть оточення під Харковом у 1942 р., поранення, антисемітські випади з боку окремих офіцерів. Попри це він воюватиме та з честю пройде війну, завершивши її у Німеччині у званні лейтенанта… |
||
 |
||
 |
||
| Його
«Щоденник» – прониклива
дійсність дещо наївної, вихованої у комуністичному дусі молодої людини,
яка стикається з жорстокою реальністю війни, людських відносин, зрадою,
дружбою та коханням. Чи відчував себе героєм Ізраїль (Ігор) Білоусов (1908–1989) – зв’язківець, який у холодній дніпровській воді переправлявся на західний правий берег наприкінці вересня 1943-го, аби забезпечити зв’язок штурмовій групі відчайдухів, які попри шалений вогонь ворога та сумнівність задумів командування, прагнули вижити та водночас виконати бойовий наказ? Чому він, нагороджений двома медалями «За відвагу» спочатку був змушений відмовитись від свого єврейського імені (та не згадувати про навчання у хедері), а у повоєнні роки виправдовуватись за це перед партійною комісією? Чи він, або інші його побратими, заслуговували на народне просторікування про існування т. зв. «Ташкентського фронту», хоча понад 500 тис. євреїв нарівні з представниками інших націй боронили світ від нацизму? |
||
 |
||
 |
||
 |
||
| Речі, рядки з фронтових та
евакуаційних листів, сухі анкетні дані документів, світлини – усі
вони продовжують оповідати свої абсолютно різні та водночас у чомусь
невловимо схожі історії, в яких ті, кого вже немає з нами, промовляють
про свої мрії, біль, радощі та негаразди. Хочеться вірити, що їхньою
найбільшою Перемогою та нашою Шаною буде збереження пам’яті про
цю страшну Війну та Людей, що змогли її подолати. |
||
| Єгор Врадій |
|
|
 |
© Музей "Пам'ять єврейського народу та Голокост в Україні" |
| 8. MAI - TAG DER ERINNERUNG UND VERSÖHNUNG | ||
| |
||
| Nachrichten 08.05.2020 | ||
| Am
22. November 2004 erklärte die UN-Vollversammlung den 8. und 9. Mai zu
den Tagen des Gedenkens und der Versöhnung. Seit dem 8. Mai 2015 – dem
Tag des Gedenkens und der Versöhnung – ist der offizielle Gedenktag der
Ukraine zum Gedenken an die Opfer des Zweiten Weltkriegs. Vor 75 Jahren war dieser Maifeiertag de jure – das Ende der größten Etappe des Zweiten Weltkriegs – des Krieges gegen Nazi-Deutschland. Bis zum endgültigen Ende des Zweiten Weltkriegs, an dem fast 80 % der Weltbevölkerung beteiligt waren, waren es damals noch etwas weniger als 4 Monate… Nach Schätzungen des Ukrainischen Instituts für Nationales Gedenken ist die Ukraine, deren Territorium seit dem 1. zum ersten Mal eine tödliche Last auf das friedliche Lemberg fallen gelassen, 3-4 Millionen Soldaten und Untergrundkämpfer verloren, mehr als 5 Millionen Zivilisten (darunter etwa 1,5 Millionen Juden - Opfer des Holocaust), etwa 5 Millionen Menschen wurden verschiedenen Formen von Zwangsvertreibungen (Abschiebungen, Evakuierungen, Vertreibungen usw.). Insgesamt beliefen sich die irreparablen Verluste der Ukraine auf 8-10 Millionen Menschen. Statistik einerseits illustriert historische Phänomene, erlaubt uns, ihr Ausmaß abzuschätzen, ist der einfachste Weg für das natürliche Bedürfnis eines Menschen, etwas mit etwas zu vergleichen. Gleichzeitig fangen uns immer wieder digitale Zeichenketten in ihrer Falle. Zahlenebene und entmenschlichen folglich die Unendlichkeiten menschlicher Tragödien. Wenn wir mit großen und kleinen Zahlen arbeiten, denken wir oft nicht darüber nach, was das Schicksal eines Menschen war, wie war das Leben seiner Eltern, seiner Frau oder seines Mannes, seiner Kinder? Zurück in der Schule war der Autor dieser Zeilen von einem der Bilder eines Spielfilms über die "Sekundarstufe" beeindruckt, wie er, von sowjetischen Militärerinnerungen und Kino aufgezogen, dann das Ereignis schien - die Landung der alliierten Truppen in der Normandie im Juni 1944. Schockierende Geschichte, Bemühungen und Menschenopfer, die einem Ziel unterliegen - mindestens einen der drei Söhne der Mutter und Personal zurückzugeben, das mit dem Leben der US-Soldaten verbunden ist - individuelle Medaillons zur Identifizierung (insbesondere posthum) . |
||
|
||
|
Auszug
aus dem Film "Save Private Ryan" (1998) unter der Regie von Steven
Spielberg. Unter seinen Werken - vielleicht der berühmteste Film zu
diesem Thema
Holocaust - Schindlers Liste (1993, USA). |
||
|
|
||
|
||
|
||
| Die
Dauerausstellung des Museums "Erinnerung an das jüdische Volk und den
Holocaust in der Ukraine" enthält neben anderen Exponaten des Zweiten
Weltkriegs eines der einem breiten Besucherkreis kaum bekannt, ein Symbol-Zeuge dieser dramatischen Jahre - eine kleine Plastikkapsel - die sogenannte. ein Medaillon eines Soldaten der Roten Armee ("Todesmedaillon") ist ein Fall, bei dem eine Information mit persönlichen Daten angehängt wurde. Kapseln, wie das Meldeformular, das es erlaubte, den toten Soldaten zu identifizieren und dementsprechend das Andenken an ihn zu bewahren, existierten nur bis November 1942 (übrigens - dem Höhepunkt der heftigen Kämpfe in Stalingrad) und wurden dann abgeschafft... |
||
| |
||
| Der
Besitzer dieses speziellen Plastikbehälters war Isaak Davidovich
Tomashov (geb. 1923), ein gebürtiger Dnjepr, der auf der Straße lebte.
Dzerzhinsky (heute Volodymyr-Vernadsky-Straße), ein Musiker, der im
Februar 1941 zur Roten Armee mobilisiert wurde. Isaac Tomashov gelang
es, im Schmelztiegel des Krieges zu überleben, staatliche
Auszeichnungen zu erhalten und Zeuge der Niederlage Nazi-Deutschlands
zu werden. Glücklicherweise erfüllte seine Kapsel ihren vorgesehenen
Zweck nicht. Stattdessen bleiben Millionen von militärischen und
zivilen Opfern immer noch in der Kategorie "unbekannt" und werden uns
wahrscheinlich ihre Geschichten nicht erzählen, die sich wahrscheinlich
von der paradelackierten "Realität" unterscheiden werden, die sie seit
dem Mitte der 1960er Jahre. Sie, diese künstlich konstruierte Kriegserinnerung, wird mit der Realität des Dnipropetrowsk-Schülers Volodymyr Gelfand (1923–1983) wenig gemein haben 19 Jahre alt, mobilisiert zur Roten Armee. Er wird 1942 in der Nähe von Charkiw umzingelt, verwundet und von einigen Offizieren antisemitisch angegriffen. Trotzdem wird er kämpfen und den Krieg mit Ehre bestehen und ihn in Deutschland im Rang eines Leutnants beenden… |
||
|
||
|
||
| Sein
"Tagebuch" ist die eindringliche Realität eines etwas naiven jungen
Mannes, der im kommunistischen Geist erzogen wurde und mit der
grausamen Realität von Krieg, menschlichen Beziehungen, Verrat,
Freundschaft und Liebe konfrontiert wird. Fühlte sich Israel (Igor) Bilousov (1908–1989) wie ein Held, zweifelhafte Pläne des Kommandos, suchte zu überleben und gleichzeitig den Kampfbefehl auszuführen? Warum war er, mit zwei Orden „Für Courage“ ausgezeichnet, zunächst gezwungen, seinen jüdischen Namen (und ganz zu schweigen von der Kopfballausbildung) aufzugeben und sich in den Nachkriegsjahren vor der Parteikommission dafür zu entschuldigen? Ob er oder seine anderen Kollegen das populäre Gerede über die Existenz des sogenannten verdient haben. "Taschkent-Front", obwohl mehr als 500.000 Juden zusammen mit Vertretern anderer Nationen die Welt vor dem Nationalsozialismus verteidigt haben? |
||
|
||
|
||
|
||
| Dinge,
Frontzeilen und Evakuierungsbriefe, trockene Personalien von
Dokumenten, Fotos – sie alle erzählen immer wieder ihre ganz anderen
und gleichzeitig in teilweise unmerklich ähnlichen Geschichten, in
denen diejenigen, die nicht mehr bei uns sind, von ihren Träumen
erzählen, Schmerz, Freuden und Schwierigkeiten. Ich möchte glauben,
dass ihr größter Sieg und unsere Ehre die Bewahrung der Erinnerung an
diesen schrecklichen Krieg und die Menschen sein werden, die ihn
überwinden konnten. |
||
| Jegor Vradiy |
|
|
|
© Museum “Jewish Memory and Holocaust in Ukraine" |
Ukrainische Sprache